Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213074 раз)

Edward

Саймон видавався и на росiянськiй, десь приблизно у тiж роки.

WEST

У мене е книжка Т.Саймона на росiйськiй: купив в 1969, коли став студентом Донецького унiверситету. Декiлька разiв перечитав. I завжди був у захватi вiд прочитаного!!!

Edward

Цитата: WEST від 01 Листопада 2017, 20:45:10

У мене е книжка Т.Саймона на росiйськiй: купив в 1969, коли став студентом Донецького унiверситету. Декiлька разiв перечитав. I завжди був у захватi вiд прочитаного!!!

Це один з "астрономiчних бесселерiв"

SIDEROCRATOR

6 листопада 1638 народився Джеймс Грегорі (James Gregory1638-1675) - шотландський математик і астроном. Поряд з Валлісом і Барроу - один з основоположників математичного аналізу, попередник Ньютона, який високо цінував Грегорі і називав його в числі своїх вчителів і натхненників.

1664 року Грегорі приїхав в Лондон де познайомився з Гуком, Коллінзом та іншими видатними вченими. В 1664-1668 рр. здійснив подорож до Італії, попутно розширюючи свій математичний кругозір. Там він ознайомився, зокрема, з методом Кавальєрі і почав власні дослідження в галузі застосування нескінченно малих.
Найважливіші математичні роботи Грегорі відносяться до 1667 року. Він підготував статтю з математичного аналізу, яку послав Гюйгенсу. Той не відповів, але опублікував в своєму журналі огляд статті, де частину результатів оголосив помилковими, а щодо вірних результатів оголосив, що він відкрив їх раніше, ніж Грегорі. Надалі Грегорі утримувався від публікації частини найбільш видатних своїх досягнень, і вони були виявлені тільки після його смерті.
В Англії праці Грегорі відразу отримали високу оцінку. У 1668 році він був обраний членом Королівського товариства. За клопотанням президента Товариства король Карл II заснував в Сент-Ендрюському університеті кафедру математики спеціально для Грегорі, який і зайняв її в кінці 1668.
В Сент-Ендрюсі Грегорі провів 6 років. У 1674 році він перейшов до Единбурзького університету, однак через рік помер.
У 1663 році 25-річний Грегорі звернув на себе увагу, опублікувавши книгу Optica Promota, де вперше описав конструкцію дзеркального телескопа. Він звернувся до лондонських майстрів, намагаючись замовити виготовлення приладу, проте не домігся успіху. Перший практично придатний рефлектор виготовив Ньютон, у якого схема приладу була простішою, ніж у Грегорі. Проте 10 років потому Роберт Гук зумів побудувати телескоп за схемою Грегорі. Ідея Грегорі використовується і в наші дні. У цій же книзі Грегорі запропонував новий метод вимірювання відстані від Землі до Сонця, незабаром з успіхом використаний Галлеєм.
У 1667 році, проживаючи в Падуї, Грегорі звернувся до математичного аналізу. Незабаром він уже володів і вільно оперував тим, що пізніше отримало назву «ряд Тейлора» (1671). У листах до Дж. Коллінза і в своїх роботах «Істинна квадратура круга і гіперболи» (Vera Circuli et Hyperbolae Quadratura), «Загальна частина геометрії» (Geometriae pars universalis) і ін. Він опублікував безліч розкладів в нескінченні ряди, в тому числі для синуса, косинуса, логарифма, логарифмів тригонометричних функцій і зворотних тригонометричних функцій. Зокрема, він відкрив розкладання в ряд арктангенса, яке двома століттями раніше було відомо індійським математикам
Грегорі показав, як використовувати ці розкладання для знаходження площ, а також обсягів тіл обертання. Незалежно від Барроу Грегорі сформулював основну теорему аналізу.
Відкриття Грегорі справили величезне враження на молодого Ньютона, який завжди називав Грегорі в числі своїх ідейних попередників. Розкладання в ряд стало основним методом Ньютона і важливою складовою частиною створеного ним математичного аналізу. Біографи припускають, що Грегорі міг також наштовхнути Ньютона на такі його ранні відкриття, як загальна формула бінома і інтерполяціонная формула. Грегорі одним з перших оцінив значення наукових відкриттів Ньютона (тоді ще не опублікованих), вів з ним і з його колегами дружню переписку і використовував Hьютоновi ідеї в своєму викладанні.

M_M

7 листопада - 150 років з дня народження Марії Склодовської Кюрі. Єдина жінка, що отримала дві Нобелівки. На жаль, не астроном.

SIDEROCRATOR

75 років тому 8 листопада 1942 р. було відкрито Нову Корми (СР Puppis), відому своїм різким падінням блиску.
Першим її помітив Бернард Довсон (Bernard Dawson) в обсерваторії Ла Плата.

В повідомленні розісланому 3 днями пізніше зазначалося що зоря мала 1 зоряну величину.

в наступні дні, коли астрономи розпочали її спектральні дослідження, в спектрі виявилися лінії іонізованого водню, заліза, титану, марганцю та сіліцію.

12 листопада в Єркській обсерваторії блиск оцінювали в 0.5 m

потім стався різкий спад її блиску, в повідомленях за 16 листопада блиск був всього 2.4

до 3 грудня блиск зорі впав до 5.5
при цьому зазначалося що найбільш виражені падіння блиску спостерігалися з 12 по 17 листопада - 2.3 m, з 17 по 22 - 1.3 m та з 22 по 29 - 1.1m

фото зорі отримані 10 листопада 1942 р.

та 13 грудня 1943 р.

До спалаху зоря володіла видимою зоряною величиною 17m, в момент спалаху досягла видимої зоряної величини 0,2, потім відбулося різке падіння блиску. Через 14 років була виявлена оболонка, скинута зіркою при спалаху, що дозволило оцінити відстань до неї. Скоригована оцінка відстані, отримана в 2000 р, склала 3720 св. років (1140 пк).

Спалах нової можна пояснити наслідком акреції речовини на білий карлик із зорі-компаньйона, що є, ймовірно, маломасивною зіркою головної послідовності. Орбітальний період даної тісної подвійної системи становить 1,47 години, що є одним з найменших періодів для відомих класичних нових. Інші параметри системи залишаються невідомими, але спостереження випромінювання системи в рентгенівському діапазоні показують, що маса білого карлика перевищує масу Сонця в 1,1 рази.

крива блиску Нової Корми

SIDEROCRATOR

190 років тому 9 листопада 1827 р. народився видатний французький астроном, один з відкривачів зірок типу Вольфа - Райє Чарльз Вольф (Сharles Wolf 1827-1918)

Народився в Ельзасі, вчився в ліцеях м. Нім та Мец.
Перше дослідження Вольфа присвячено капілярності як функції температури; за цю роботу він був нагороджений ступенем доктора наук в 1856 році. Потім він перейшов на факультет наук в Університеті Монпельє. Там він провів експерименти на спектрах лужних металів і виявив, що вони теж демонстрували варіації з температурою. Ці висновки були помічені Урбеном Ле Вер'є, директором Паризької обсерваторії, який запропонував Вольфу посаду помічника астронома в 1862 році.
Спочатку Вольф закінчив вивчення так званого особистого рівняння, що впливає на меридіанні спостереження зірок. Він також розробив спектроскоп прямого огляду.
З своїм спектроскопом Вольф вперше спостерігав деякі яскраві лінії випромінювання у спектрі нової (T Coronae Borealis) 20 травня 1866 року. Потім він здійснив систематичний пошук аналогічних ліній в спектрах інших зірок. У 1867 році він, з використанням посрібленого скляного рефлектора Леона Фуко, відкрив для себе три зірки, які тепер відомі як зірки Вольфа-Райє. Сьогодні відомо більше 100 таких об'єктів. Зірки Вольфа-Райе виявляють широкі емісійні лінії гелію, вуглецю та азоту в їхніх спектрах. Такі зірки часто зустрічаються в центрах планетарних туманностей.
Зорі Во́льфа—Райє́ — клас зір, для яких характерні дуже висока температура й світність; зорі Вольфа—Райє відрізняються від інших гарячих зір наявністю в спектрі широких смуг випромінювання водню, гелію, а також вуглецю , азоту й кисню в різних ступенях іонізації (NIII–NV, CIII–CIV, OIII–OV). Ширина цих смуг може досягати 100 Å, а випромінювання в них може в 10–20 разів перевищувати випромінювання на ділянках неперервного спектру.
Зорі Вольфа—Райє поділяють на дві послідовності:

Азотну (WN), в якій домінують лінії азоту (підкласи: WN2–WN10). Температура поверхні становить від 30 000 K (для зір класу WN9) до майже 100 000 K (для WN ранніх класів).
Вуглецеву (WC), в якій переважають лінію вуглецю (WC4–WC10). Спектральні температури цих зір вищі: від 50 000 K для WC9 до понад 100 000 K для ранніх класів.
Вуглецева та азотна послідовності містять приблизно однакову кількість зір. Невелику кількість зір азотної послідовності, що мають досить потужні лінії вуглецю, виокремлюють у клас WN(C). Окремо виділяють також невелику кількість кисневих зір (WO). Невідомо, чим зумовлено поділ на послідовності — відмінностями у хімічному складі чи різницею в температурі й структурі зоряних атмосфер.

У сьомому каталозі зір Вольфа—Райє налічується 226 об'єктів[4]. Їх виявлено як у Чумацькому Шляху, так і в інших галактиках.

Достеменно відомо, що 20 зір Вольфа—Райє входять до складу подвійних систем. Вважається, що до складу подвійних систем належить щонайменше 40 % зір Вольфа—Райє Чумацького Шляху.

Зорі Вольфа—Райє інтенсивно втрачають речовину. Темп втрати маси становить 10−5–10−4 сонячних мас на рік (для порівняння — Сонце втрачає приблизно 10−14 своєї маси щороку). Швидкість витікання речовини — 1000–2000 км/с.

Остаточної ясності щодо походження зір типу Вольфа—Райє не досягнуто. Однак можна стверджувати, що в нашій Галактиці це гелієві залишки масивних зір, що скинули значну частину маси на якомусь етапі своєї еволюції.
У 1869 році Вольф пояснив проблему ефекту "чорної краплі", який спостерігався під час транзиту Меркурія або Венери на диску Сонця, як чисто інструментальние явище яке виникло внаслідок контрастних градієнтів обох зображень. Вольф особисто спостерігав 1874 і 1882 рр. Між 1873 і 1875 роками він підготував найбільш повний астрометричний каталог зоряного скупчення Плеяд (досягнутий візуальними засобами), що дало позиції та величини понад 500 її членів.

Вольф працювв у Сорбонні (1875), де він викладав фізичну астрономію, і був делегатом Астрографічного конгресу (1887). Він покинув обсерваторію в 1892 році.
Вольф здійснив історичне дослідження стандартних мір іваг, розміщених у колекціях Паризької обсерваторії. У 1902 році він опублікував остаточну історію Паризької обсерваторії з її заснування до 1793 року, спираючись на дослідження оригінальних документів, що зберігаються в його архівах та інших місцях.
Вольф пішов у відставку в 1901 році і повернувся до рідного міста, але був змушений залишити його, коли Франція була окупована під час Першої світової війни. Він був обраний до Паризької академії наук (1883), а пізніше був його президентом (1898).

SIDEROCRATOR

9 листопада 1934 р. народився Карл Саган (Carl Edward Sagan 1934 — 1996) видатний американський астроном українського походження.

Бабуся Карла емігрувала у 1905 році до США із містечка Сасів під Львовом через рік після чоловіка Лейби (Луїса). Дід Карла був у Сасові човнярем на річці Буг. Батько Карла — Самуїл народився в 1905 році в Кам'янці-Подільському.

Карл Саган був переконаним прихильником експансії земної цивілізації у Всесвіті. Родоначальник науково-просвітницького жанру літератури, присвяченого космічному майбутньому людства.

Навчався в Чиказькому університеті, доктор астрономії й астрофізики (1960).
Карл Саган працював в університеті штату Індіана (лаборант у лабораторії Нобелівського лауреата генетика Г.Муллера (1952-53). З 1960 року К. Саган — асистент в Йоркській обсерваторії Чиказького університету, Каліфорнійському університеті в Берклі та Стенфордському університеті. У 1962-68 роках вчений викладав астрономію в Гарвардському університеті і працював у Смітсонівській астрофізичній обсерваторії. Від 1968 року і до кінця життя К. Саган був професором астрономії та космічних досліджень Корнеллського університету, а також він був директором лабораторії з вивчення планет.

К. Саган — один з найвідоміших вчених світу, засновник Планетного товариства (1979), що об'єднало землян, які цікавляться Космосом, майбутнім планети Земля. Зокрема, К. Саган та його колеги опублікували наукову працю-попередження людству про наслідки ядерної війни на Землі (можливе охолодження атмосфери й прихід «ядерної зими»). Вчений змоделював синтез органічних сполук, що зародилися у первинній атмосфері Землі. Він — автор «парникової моделі» атмосфери Венери. Він також відомий своїми дослідженнями поверхні Марса, Юпітера. Учасник програм вивчення Венери. Автор популярних у світі книг та телесеріалів, присвячених позаземним цивілізаціям, лауреат Пулітцерівської премії за книгу «Дракони Едема. Роздуми про еволюцію людського мозку».

К. Саган — учасник програм космічних досліджень Венери («Марінер-2», 1962), Марса («Марінер-9», 1971-3), («Вікінг-1» та «Вікінг-2», 1976), Юпітера, Сатурна («Вояджер-1», «Вояджер-2», 1977-81).

Саган також брав участь як дослідник у Проекті А119, таємній операції ВПС США, метою якої було скидання атомної бомби на Місяць.

Провідною ідеєю діяльності вченого було вивчення проблеми виникнення життя на Землі та можливість його пошуків у Всесвіті. К.Саган неодноразово наголошував, що це захоплення пробудив у ньому астрофізик українського походження Йосип Шкловський (1916—1985). Книга останнього «Всесвіт, життя, розум» (1962) супроводжувала молодого Сагана всюди. 1966 року в США побачив світ її переклад під назвою «Розумне життя у Всесвіті». Саган не просто переклав видання, але й став його співавтором, що зробило його відомим серед американських авторів науково-популярної літератури.

Треба зауважити, що Саган не боявся бути звинуваченим колегами у спробах дискредитації себе як вченого участю в аматорських товариствах та виступами перед публікою. Він також не ховався за псевдонімами, публікуючи науково-популярні статті (до речі, на його рахунку понад 600 статей та 20 книг). К.Саган був глибоко переконаний, що заради розкриття таємниць Всесвіту логічно поєднувати серйозні наукові дослідження і діяльність з їхньої популяризації.

Першою самостійною книжкою К.Сагана став «Космічний зв'язок» (1973), присвячений перспективній позаземній діяльності людства. «…те, чим я займаюсь, здається мені неправдоподібним, майже казковим сном: беру участь у дослідженнях Венери, Марса, Юпітера та Сатурна; намагаюсь крок за кроком спробувати розгадати народження життя, що сталося мільярди років тому на первісній Земля; посилаю прилади на Марс для пошуку там життя; вдаюся до серйозних спроб встановити контакт з іншими розумними істотами, котрі, можливо, є десь в глибині нічного неба… я вважаю щасливим таланом жити саме в наш час людської історії, коли відбуваються такі захоплюючі пошуки та відкриття», — пояснював вчений свою пристрасть до літературної творчості. Він був переконаний, що вчасно народився, адже коли б це сталося півстоліття тому, його захоплення сприймалося б як фантазія, а коли б він народився через півстоліття в майбутнє, то тоді вже завершиться попереднє дослідження Сонячної системи, будуть відомі результати пошуку життя на Марсі й відкрита таємниця походження земного життя.

Видання «Дракони Едема. Роздуми про еволюцію людського мозку» (1977) було відзначене престижною в США Пулітцерівською премією 1978 року.

Найоригінальнішими творами К.Сагана є його послання позаземним цивілізаціям. Наприклад, на борту міжпланетних апаратів «Вояджер-1 та −2» він з колегами розташував короткі енциклопедії Землі: відеодиски з рисунками, фотографіями, музикою, людською мовою, звуками живої та неживої природи.

Фактично К.Саган започаткував у США новий вид літератури: науково-просвітницький, метою якого було ініціювання суспільно-масового зацікавлення астрономією.

1980 року книга К.Сагана «Космос» стала найтиражнішим за всі часи науково-популярним виданням англійською мовою. Новинка 70 тижнів очолювала список бестселерів, який публікується в «Нью-Йорк Таймс». Компанія PBS зняла однойменний науково-популярний фільм з автором у ролі ведучого — Космос: персональна подорож. Серіал був визнаний як найпопулярніший за всю історію державного телебачення: його дивилися 500 мільйонів глядачів у 60 країнах світу. Зауважимо, що в СРСР знімальну групу на чолі з К.Саганом не впустили. Не побачили радянські телеглядачі й цей 13-серійний телепроект, визнаний новою сторінкою в популяризації астрономії та космічних досліджень.

Закономірно, що вчений очолив творчий колектив новоствореного міжнародного журналу «Ікарус», присвяченого вивченню Сонячної системи (від 1970 до 1979 року К.Саган був головним редактором видання).

1985 року К.Саган разом з дружиною Е.Друян видали книгу «Комета» про комету Галлея, яка з'явилася поблизу Сонця 1986 року. 1995 року побачила світ книга «Блакитна плямка: Погляд на космічне майбутнє людства». «Нью-Йорк Таймс» відзначила видання як одне з найкращих, а аудіокасета з його текстом удостоєна премії Греммі й визнана однією з двох найкращих звукових книг року Америки. Бестселлером стало й видання «Світ, повний демонів: Наука як свіча в пітьмі» (1996). Ідея книги архіактуальна: необмежена свобода підприємництва за відсутності громадянської позиції та загальної культури загрожує викликати регрес в інтелектуальному розвитку людини.

SIDEROCRATOR

235 років тому 12 листопада 1782 р. англійський астроном Джон Гудрайк (1764-1786) відкрив змінність зорі Алголь в сузір"Ї Персея.

Джон Гудрайк народився в Гронінгені, Нідерланди, більшу частину життя провів в Англії. У дитинстві через скарлатини втратив слух. Здобув освіту в академії Томаса Брейдвуд - школі для глухих в Единбурзі, з 1778 по 1781 роки навчався в Уоррінгтонській академії.

Повернувшись до батьків у Йорк, Гудрайк познайомився з Едуардом Піготтом - сином Натаніеля Пиготта, власника приватної обсерваторії. Едуард зацікавив Джона астрономією.
Найцікавішою була зірка β із сузір’я Персея. Цікавою була ця зоря своїм блиском: вона то яскраво спалахувала на небі, а інколи зовсів втрачала блиск і була ледве помітною. Після тривалих спостережень за небом Джон помітив, що зміна блиску відбувається з періодом 2 доби 20 годин і 45 хвилин.. Така особливість вселяла страх та віру в містичні причини таких змін. Не даремно араби звали цю зірку Алголь, що перекладається як “Око диявола”. Бажання поділитись своїми спостереженнями та власними поясненнями цього явища взяли гору.

Гудрайк домігся того, що йому було дозволено доповісти про свої спостереження на засідання Лондонського королівського товариства. В травні 1783 року відбувся виступ. В залі було чимало видатних вчених. Вислухали вони юнака ввічливо та терпляче (виступати йому допомогав слуга котрий був перекладачем для глухого Гудрайка). Та ось Джон Гудрайк у своєму виступі дав власне пояснення зміни блиску Алголя. Алголь, говорив він, це подвійна зірка. Ослаблення блиску пояснюється тим, що одна зірка при обертання закриває іншу і ослаблює її блиск. В залі поча наростати глузливий гомін. Дві зірки в парі? Це неймовірно! Цей юнак вирішив поглузувати над вченими! Нехай іде геть!

Ось так: в залі сміялись, блідий юнак мовчки йшов від трибуни. Хтось глузливо мовив йому вслід: “Чи не вважає пан Гудрайк, що зорі випадково зустрівшись, влаштували перед ним танці для його втіхи?”.

Та не всі вчені сміялись. Виступ Гудрайка привернув увагу до змінних зірок. Почалося їх вивченя. Сам факт виявлення зоряної змінності було визнано відкриттям.
Спостерігаючи змінну зірку Алголь (β Персея), в 1782 році Гудрайк першим з астрономів припустив механізм зміни її блиску - затемнення зірки обертається навколо великого тіла.
В його спостережному журналі є запис датований 12 листопада 1782 р.
"This night I looked at Beta Persei [Algol], and was much amazed to find its brightness altered... I observed it diligently for about an hour - I hardly believed that it changed its brightness because I never heard of any star varying so quickly in its brightness."
("Цієї ночі я спостерігав за Beta Persei [Algol], і був дуже вражений тим, що його яскравість змінилася ... Я уважно спостерігав це близько години - я не вірив, що це змінило яскравість, тому що я ніколи не чув про те, щоб одна зірка змінювалася так швидко в своїй яскравості ").
В даний час подібні зірки називають затемнювано-змінними зірками. За цю гіпотезу Гудрайк в травні 1783 року був нагороджений медаллю Коплі. У 1784 році відкрив змінність зірок β Ліри і δ Цефея, що стали згодом прототипами двох класів змінних зірок. 16 квітня 1786 року Гудрайк був обраний членом Лондонського королівського товариства.

Гіпотеза Гудрайка підтвердилася лише в 1889 році, коли в спектрі β Персея були виявлені періодичні зміщення спектральних ліній. На честь Гудрайка названа сучасна обсерваторія в США: Обсерваторія Гудрайк-Піготт.

Документально змінність Алголя першим відзначив Джемініано Монтанарі 1667 року. Однак лише в наступному сторіччі Джон Гудрайк зафіксував періодичну природу змін та 1782 року пояснив їх.

Алголь дав назву цілому класу затемнюваних змінних. У четвертому виданні загального каталогу змінних зір налічується понад 3,5 тисячі зір такого типу.
Система Алголя

SIDEROCRATOR

180 років тому 13 листопада 1837 р народився британський астроном, один з піонерів зоряної спектроскопії Френк МакКлін (Frank McClean 1837-1904 р.)

Закінчивши Трініті коледж у Кембриджі в 1859 році, Френк Макклін був науковим працівником протягом наступних трьох років. Будучи інженером-учнем у сера Джона Хокшоу з 1859 по 1862 рр., Він брав участь у поліпшенні процесу дренажу округів Фенс. У 1862 році він став партнером у фірмі "Макклейн" і "Стилліман", зрештою вийшовши на пенсію в 1870 році для роботи з астрономії.

Він провів важливу роботу в астрономії, винайшовши відомий зоряний спектроскоп в 1875 році та спостерігав за сонячними протуберанцями. У 1877 році він переїхав в будинок Рустхалл, Тонбрідж-Уеллс, де встановив свій полярний геліостат на дах будинку, з щілинним спектроскопом та почав вивчати сонячні та зоряні спектри. Макклейн побудував обсерваторію та провів дослідження яскравих зірок у північній півкулі. Після двох років роботи він закінчив оглядати північне небо (видав спектр 160 зірок у журналі Nature). Навесні 1897 року він відправився на мис Доброї надії, щоб дослідити південні зірки. Через півроку він зробив фотографії спектрів 116 зірок у південній півкулі, в 1897 р. він констатував наявність кисню в спектрограмах зір Бета Скорпіона, Бета-Великого пса, Бета Центавра і Бета-Хреста.

Френк Маклін також причетний до побудови нового телескопа в обсерваторії на Мисі доброї надії. Так він профінансував будівництво телескопа та нового купола в 1897 р.
Телескоп був побудований сером Говардом Грубом в Дубліні. Основний обєктив мав діаметр 61 см (24 дюйми) і фокусну відстаннь 6,8 м, щоб отримати шкалу на фотографічній пластині 30 секунд дуги на мм.
І Макклін, і Девід Гілл директор обсерваторії були зацікавлені в розвитку спектроскопії тому телескоп був обладнаний спектрографом з 3-призм зробленим Cambridge Instrument Company. Ранні фотографічні пластинки були чутливі тільки до синього світла. Основний телескоп був оптимізований для цього і не підходив для візуального спостереження. Проте другий телескоп розміром 46 см (18 дюймів), був пристосований для візуальних спостережень.
Френк Маклін на церемонії відкриття телескопа

Телескоп Макліна

SIDEROCRATOR

130 років тому 13 листопада 1887 р. народився радянський астроном Микола Іванович Днєпровський (1887-1944).

У 1911 закінчив Московський університет і був залишений при кафедрі астрономії для підготовки до професорського звання. З 1912 — понадштатною асистент обсерваторії Московського університету. У 1914-1915 — на військовій службі, учасник першої світової війни. У 1915-1937 працював у Пулковській обсерваторії (з 1932 — заступник директора з наукової частини). Одночасно з 1920 працював у Ленінградському астрономо-геодезичному інституті, який надалі увійшов до складу Астрономічного інституту.
У 1919 організував у Пулковській обсерваторії радіотехнічну службу часу, що забезпечила з 1921 р. регулярну передачу сигналів точного часу для всієї країни. З 1924 — секретар Міжвідомчого комітету Служби часу при Пулковській обсерваторії, з 1925 — завідувач його технічним бюро.

Визначав схилення зірок зі спостережень на вертикальному колі Струве — Ертеля, за матеріалами цих спостережень створив три оригінальних абсолютних каталоги й один зведений каталог. На основі детальних досліджень павільйонної рефракції прийшов до висновку про доцільність перенесення вертикального кола на інше місце і в 1928 організував перенесення цього інструменту в новий павільйон. Опублікував низку досліджень, що сприяли поліпшенню Пулковських таблиць рефракції, і підготував їхнє третє видання (1930). У 1932 на астрометричній конференції у Пулково разом з Б.П.Герасимовичем виступив з доповіддю «Зоряна астрономія і фундаментальні системи положень зірок», зробив великий вплив на подальший розвиток астрометрії в СРСР. У доповіді була висловлена ідея створення нової незалежної системи координат, яка була б реалізована зоряним каталогом, заснованим на спостереженнях тільки слабких зірок (КСЗ), власні рухи яких визначалися б відносно далеких галактик. Надалі приділив багато уваги організаційних питань цієї роботи, що широко розгорнулася в обсерваторіях СРСР в післявоєнні роки під керівництвом М.С.Звєрєва, а потім і в деяких зарубіжних обсерваторіях. Одночасно з астрономом Миколаївської обсерваторії Б.К.Залєсським висловив ідею про доцільність постановки спостережень схилень зірок на одному й тому ж інструменті з двох обсерваторій у Північній та Південній півкулях, симетрично розташованих відносно екватора. Ця ідея була реалізована потім в роботах Мюнхенської обсерваторії і відображена в роботах (1963-1966) Чилійської експедиції Пулковської обсерваторії на фотографічному вертикальному колі, а також в подальших планах спостережень на цьому інструменті.

SIDEROCRATOR

15 листопада 1738 р. народився Фредерік Вільям Гершель (англ. Frederick William Herschel, нім. Friedrich Wilhelm Herschel; 1738 - 1822 ) - видатний англійський астроном та оптик німецького походження. Прославився відкриттям планети Уран, а також двох її супутників - Титании і Оберона. Він також є першовідкривачем двох супутників Сатурна і інфрачервоного випромінювання. Менш відомий своїми двадцятьма чотирма симфоніями.

Поступив на службу у військовий оркестр (гобоїстом) і в 1755 році у складі полку був відряджений з Ганновера в Англію (ці дві держави були пов'язані особистою унією). У 1757 році пішов з військової служби заради занять музикою. Працював органістом і вчителем музики в Галіфаксі, потім переїхав в курортне місто Бат, де став розпорядником публічних концертів. Інтерес до музичної теорії привів Гершеля до математики, математика до оптики і нарешті оптика до астрономії.
У 1773 році, не маючи коштів для покупки великого телескопа, він став сам шліфувати дзеркала і конструювати телескопи і надалі сам виготовляв оптичні прилади як для власних спостережень, так і на продаж(за все життя він виготовив близько 450 дзеркал).
шліфувально-полірувальльний верстат Гершеля.

Гершель проводить обдирку дзеркала

один з ранніх телескопів Гершеля

Король Великобританії Георг III, сам любитель астрономії і покровитель ганноверців, надав Гершелю чин Королівського Астронома і забезпечив його засобами для побудови окремої обсерваторії. З 1782 Гершель і його асистент сестра Кароліна постійно працювали над вдосконаленням телескопів і астрономічними спостереженнями. Завдяки деяким технічним удосконаленням і збільшенню діаметра дзеркал Гершель зміг в 1789 році виготовити найбільший телескоп свого часу (фокусна відстань 12 метрів, діаметр дзеркала 49½ дюймів (126 см)).
Однак головні роботи Гершеля були у галузі зоряної астрономії. Зі спостережень за подвійними зірками, з метою визначення параллаксів, Гершель зробив новаторський висновок про існування зоряних систем (вважалося, що подвійні зірки лише випадково розташовані на небі таким чином, що при спостереженні опиняються поруч). Гершель спостерігав туманності і комети, також складаючи ретельні описи і каталоги (їх систематизацією та підготовкою до публікації займалася Кароліна Гершель). Також вивчав структуру Чумацького Шляху і прийшов до висновку, що він має форму диска, а Сонячна система знаходиться в складі Чумацького Шляху.
За межами власне астрономії та найближчих до неї областей фізики наукові погляди Гершеля були досить вигадливі. Він, наприклад, вважав, що всі планети населені, що під гарячою атмосферою Сонця знаходиться щільний шар хмар, а нижче - тверда поверхня планетарного типу, і т. п.
Лауреат медалі Коплі (1781). На честь Гершеля названі кратери на Місяці, Марсі та Мімасі, а також кілька новітніх астрономічних проектів.
У 1790 році Вільям створив 60-см рефлектор за замовленням Мадридської Королівської обсерваторії.

Відкриття

Уран – відкриття відбулося 13 березня 1781. Гершель присвятив це відкриття королю Георгу III і назвав відкриту планету в його честь - «Зірка Георга» (Georgium Sidus), але назва не прижилася. Назву Уран було дано тимчасово.
Супутники Сатурна Мімас і Енцелад (1789).
Супутники Урана Титанію і Оберон.
Ввів термін «астероїд», придуманий композитором Чарлзом Берні [2] (використавши його для характеристики цих супутників, бо при спостереженні великі планети виглядали дисками, а їх супутники - точками, як і зірки).
Рух Сонячної системи в сторону сузір'я Геркулеса (апекс сонця).
Інфрачервоне випромінювання - здійснено в ході витонченого експерименту: розщепивши сонячне світло призмою, Гершель помістив термометр одразу за червоною смугою видимого спектра і показав, що температура підвищується, а, отже, на термометр впливає світлове випромінювання, недоступне людському погляду.
Також Гершелю належить відкриття одного з основних принципів фотографії – здатності галогенідів срібла (AgCl, AgI, AgBr) розчинятися в тіосульфатi натрію (Na2S2O3)

Перша і єдина фотографія-дагеротип 122 см. телескопа Гершеля (1839 р.)

SIDEROCRATOR

20 років тому 19 листопада 1997 р. в космоc полетів перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк.

Вперше про участь українського космонавта-дослідника в місіях американських шаттлів було оголошено 13 травня 1994 року в спільній заяві Президента України Леоніда Кучми та Президента США Білла Клінтона. У 1995 році НКАУ разом із НАСА розпочало підготовку до космічного польоту та наукових експериментів. Керівником групи для відбору кандидата до польоту та реалізації польоту було затверджено заступника генерального директора НКАУ Едуарда Кузнєцова, керівником наукової програми від НАН України - доктора біологічних наук Єлизавету Кордюм. Підготовка тривала 3 роки, упродовж яких узгоджувалися конкретні завдання експерименту, удосконалювалося обладнання та пристрої, відпрацьовувалися спільні дії українських та американських вчених. У лютому 1996 Л.Каденюка було зараховано до групи українських космонавтів для проходження підготовки до польотів на космічних кораблях «Спейс Шатл», у липні 1996 він прибув до США. З листопада 1996 по листопад 1997 разом із космонавтом-дублером Ярославом Пустовим пройшов підготовку до польоту в Космічному центрі ім. Джонсона (США).

Космічний політ відбувався з 19 листопада по 5 грудня 1997 року на космічному кораблі «Колумбія». Політ у складі міжнародного екіпажу тривав 15 діб 16 год 35 хв 1 сек. Український космонавт-дослідник виконав широкий спектр робіт у рамках спільного українсько-американського експерименту, завданням якого було дослідження впливу мікрогравітації на ріст та розвиток вищих рослин. У спільному експерименті брали участь: з боку України 5 інститутів Національної академії наук України – Інститут ботаніки імені М.Холодного, Інститут фізіології рослин та генетики, Інститут молекулярної біології та генетики, Інститут екології Карпат, Інститут мікробіології та вірусології імені Д.Заболотного та Національний ботанічний сад імені М.Гришка; з боку США 5 університетів – Канзаський, Луїзіанський, Ногайський, Вісконсинський, Північної Кароліни та Космічний Центр імені Джона Кеннеді. Крім спільного українсько-американського експерименту в космічному польоті Л.Каденюк виконував експерименти Інституту системних досліджень людини з тематики «Людина і стан невагомості». Уперше, під час польоту Л.Каденюка, у космосі побували тризуб, український прапор та пролунав гімн Незалежної України.

Edward

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 15 Листопада 2017, 20:40:46

Перша і єдина фотографія-дагеротип 122 см. телескопа Гершеля (1839 р.)

В мене жiнка отримала новi номери на машину: DOB 122, ми вiдразу почали ржати

. A до того були GOI

Совпадение? Не думаю...

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 19 Листопада 2017, 21:22:57

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 15 Листопада 2017, 20:40:46

Перша і єдина фотографія-дагеротип 122 см. телескопа Гершеля (1839 р.)
В мене жiнка отримала новi номери на машину: DOB 122, ми вiдразу почали ржати Совпадение? Не думаю...

это суть знамение оно явить премнози чудеса

ну тепер мабуть доведеться тобі терти 122 доба

Edward

Та навiщо воно нам

SIDEROCRATOR

115 років тому 21 листопада 1902 р. народилася український астроном Олена Казимирчак-Полонська
(1902-1992)

Народилася у селі Селець Володимирського повіту Волинської губернії Російської імперії. У 1928 р. закінчила Львівський університет,(тоді належав Польській Республіці).
У 1932—1934 рр. — позаштатний асистент Астрономічної обсерваторії Варшавського університету. З 1940 р. — співробітник Астрономічного інституту при Львівському університеті. З 1945 р. — викладач математики і астрономії Херсонського педінституту, в СРСР.
З 1948 р. — науковий співробітник, потім старший науковий співробітник Інституту теоретичної астрономії АН СРСР в Ленінграді. У 1950 р. захистила кандидатську дисертацію; присвоєно вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук. За сумісництвом зарахована штатним викладачем в Ленінградський педагогічний інститут ім. М. Н. Покровського[ru].

У листопаді 1951 р. у зв'язку з кампанією «чисток» у боротьбі з «ворогами народу» звільнена з місця роботи під формальним приводом «скорочення штату». В 1952 р. заарештована за підозрою в «шпигунській діяльності», з січня до серпня місяця перебувала у місцях ув'язнення МДБ СРСР. Була виправдана і відпущена на волю за відсутністю доказів.

У 1953—1956 рр. була доцентом кафедри вищої математики Одеського педінституту.

У 1956 повернулася в Ленінград і продовжила працювати в Інституті теоретичної астрономії АН СРСР. З 1964 р. — член Міжнародного астрономічного союзу. У 1968 р. захистила докторську дисертацію; присвоєно вчений ступінь доктора фізико-математичних наук. У 1967—1985 роках брала активну участь в організації та проведенні всесоюзних і міжнародних астрономічних семінарів та симпозіумів. У 1976—1978 рр. була головою наукової групи з динаміки малих тіл при Астрономічній раді АН СРСР.

З 1970 р. — активний член товариства Радянсько-Польської дружби (зокрема, супроводжувала відомого польського піаніста Вітольда Малцужінського в його гастрольних поїздках в Ленінграді).

З 1972 р. — почесний член Всесоюзного товариства сліпих (зокрема, брала участь у виданні праць з вищої математики та програмування на шрифтом Брайля).

Основні роботи присвячені вивченню руху комет, зокрема еволюції їх орбіт. Особливу увагу приділяла короткоперіодичним кометам. Встановила, що характерними закономірностями руху таких комет є їх зближення з великими планетами, в основному з Юпітером. Досліджувала рухи 35 короткоперіодичних комет різних планетних сімейств з урахуванням їхніх збурень за час з 1660 по 2060. Встановила, що низка комет з сімейств Сатурну і Урану захоплювалися Юпітером, визначила типи змін кометних орбіт. Детально досліджувала еволюцію орбіти комети Вольфа I, встановила при цьому вплив великих хбуджень з боку Юпітера і негравітаційних ефектів. Показала, що вплив великих планет є основним чинником, що діє на трансформацію кометних орбіт. Дала переконливе обґрунтування гіпотези захоплення короткоперіодичних комет великими планетами і намітила загальні закономірності еволюції кометних орбіт, починаючи з майже параболічних і закінчуючи короткоперіодичними.

Роботи Казимирчак-Полонської були відмічені в 1968 премією імені Ф.О.Бредіхіна АН СРСР, присудженої «за велику серію робіт за період 1961—1968 рр., присвячених побудові чисельних теорій рухів короткоперіодичних комет, проблемі еволюції їхніх орбіт у віковому масштабі й дослідження проходження комет».

У 1978 році ім'ям Казимирчак-Полонської названа мала планета № 2006 (2006 Полонська).

З 1985 року активно працювала в області історії Російської Церкви і біблеїстики (оригінальні твори і переклади — О. І. Казимирчак-Полонська добре володіла польською, французькою і німецькою мовами). У 1987 році прийняла чернече постриження з ім'ям Олена.

До кінця життя Олена Іванівна майже повністю втратила зір, але, маючи блискучу пам'ять, читала курс загальнодоступних лекцій про життя і творчість протоієрея Сергія Булгакова в Ленінградських духовних школах. Тексти своїх останніх наукових праць вона диктувала помічникам.

astrOleg

Ніколи нечув про таку нашу співвітчизницю-астронома. Дякую,Міша, що розказав. Дуже цікава замітка.

SIDEROCRATOR

Цитата: astrOleg від 20 Листопада 2017, 20:47:24

Ніколи нечув про таку нашу співвітчизницю-астронома. Дякую,Міша, що розказав. Дуже цікава замітка.

ось її праці
Казимирчак-Полонская Е. И. Обзор исследований тесных сближений короткопериодических комет с Юпитером (1770—1960) // Труды Института теоретической астрономии. Л.: Изд-во АН СССР, 1961. Вып. 7. С. 19—190.
Казимирчак-Полонская Е. И. Основные задачи исследования сближений комет с большими планетами. М.: Изд-во АН СССР, 1961. — 311 с.
Казимирчак-Полонская Е. И., Беляев Н. А., Астапович И. С., Терентьева А. К. Исследование возмущённого движения метеорного роя Леонид // Астрономический журнал. М., 1967. Т. 44. № 3. С. 616—629.
Kazimirchak-Polonskaja E.I., Beljaev N.A., Astapovich I.S., Terenteva А. К. Investigation of perturbed motion of the Leonid meteor stream // Physics and dynamics of meteors / Eds. L. Kresak and P.M. Millman. — Proceedings of the Symposium of the International Astronomical Union Symposium / International Astronomical Union (№ 33). Dordrecht-Holland: Reidel, 1968. P. 449—475.
Казимирчак-Полонская Е. И. Захват комет Юпитером и некоторые закономерности в вековой эволюции кометных орбит // Астрометрия и небесная механика. М.-Л., 1978. Вып.7. С. 340—383.
Казимирчак-Полонская Е. И., Беляев Н. А., Чурюмов К. И. Ф. А. Бредихин — выдающийся пионер кометной астрономии // Новейшие достижения в теории комет и динамике малых тел Солнечной системы (Тематический сборник Астрономической секции ЦС ВАГО: Первые Бредихинские чтения). М., 1986. С. 6—11.

WEST

В советское время всех считали советскими и даже придумали общее название: советский народ.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213074 раз)