Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213485 раз)

SIDEROCRATOR

24 грудня 1876 р. народився Спиридон Черкасенко (1876-1940) Український письменник, педагог, громадський діяч та популяризатор науки.

В 1907 - 1909 рр. переклав і видав з французької мови знамениту працю К. Фламаріона "Популярна астрономія" яка вийшла в 2-х книгах. "Про небо. Популярна астрономія за Фламаріоном" яка стала одним з перших науково-популярних україномовних видань, яке знайомило читача з найсучаснішими досягненнями в області астрономії.

mpyat2

Сьогодні -- день народження Ісаака нашого Ньютона.
Дата за Старим Стилем, однак англійська Вікі подає її на першому місті, а українська -- навпаки, тож можна ще раз 4 січня відмітити

M_M

Сьогодні за юліанським календарем 12 грудня, тобто святкувати день народження Ісаака нашого Ньютона ще зарано.

mpyat2

Не заперечую. Хоч можна відсвяткувати двічі (за ДВА закони класичноі механіки -- другий та третій), потім відзначити класичну теорію гравітаціі, а там вже по-маленькій за спектр білого світла, потім знов величезний кубок за матаналіз, згадати Лейбніца та іхні суперечки і не просихати весь рік

M_M

28 листопада 1967 року, 50 років тому
студентка Кембриджського університету Джоселін Белл (під керівництвом Ентоні Г'юїша) за допомогою радіотелескопа відкрила перший пульсар.

С'юзен Джоселін Белл у 1967-му (now Dame Jocelyn Bell Burnell)

Цей пульсар спочатку назвали CP 1919, випромінює 40 мс. імпульси з періодом 1.3373011 сек. Зараз відомий як PSR B1919+21

Радіотелескоп на той час - сітка диполів загальною площею у 2 гектари.

Історичний папір з записом імпульсу CP 1919

Constellation   Vulpecula
Right ascension   19h 21m 44.815s
Declination   +21° 53′ 02.25″

Спробуйте сфотографувати

SIDEROCRATOR

Цитата: mpyat2 від 25 Грудня 2017, 08:54:03

Сьогодні -- день народження Ісаака нашого Ньютона.
Дата за Старим Стилем, однак англійська Вікі подає її на першому місті, а українська -- навпаки, тож можна ще раз 4 січня відмітити

Все правильно.
Великобританія перейшла на нове літочислення лише 2 вересня 1752 р. і на момент народження Ньютона там діяв старий стиль.

SIDEROCRATOR

24 грудня 1761 р. народився французький астроном Жан-Луї Понс (Jean-Louis Pons1761 - 1831) абсолютний чемпіон з візуального відкриття комет.

Незважаючи на просте походження і самоосвіту, він став найвидатнішим відкривачем комет: між 1801 і 1827 рр. Понс візуально виявив 37 комет, більше, ніж будь-яка інша людина в історії.

Понс народився в м. Пейрі, в Альпах, у бідній родині; і отримав елементарну освіту. У 1789 році він почав працювати в Марсельській обсерваторії, як сторож, і поступово набув певного досвіду в наданні допомоги астрономам під час спостережень. Він навчився проводити спостереження самостійно, демонструючи чудову здатність запам'ятати зоряні поля та відзначати зміни в них.

У своїй ранній астрономічній кар'єрі простий і довірливий Понс часто був об'єктом жартів, з боку досвідчених астрономів. Франц Ксавер фон Цах одного разу порадив йому шукати комети, тоді коли з'являлися сонячні плями, хоча при цьому Цах, можливо, навмисно дав Понсу дуже гарну пораду.

Понс зробив своє перше відкриття комети, спільно з Мессьє, 11 липня 1801.

У 1819 році Понс став директором нової обсерваторії в Марліа поблизу Лукки, яку він залишив в 1825 р. для навчання астрономії в Ла-Спеколі у Флоренції. Згодом він прийняв пропозицію стати директором Флорентійської обсерваторії на прохання великого князя Тосканського.

Він виявив п'ять періодичних комет, три з яких, 7P / Pons-Winnecke, 12P / Pons-Brooks і 273P / Pons-Gambart, носять його ім'я. Комета відкрита 26 листопада 1818 року була названа Кометою Енке (нині 2P / Enke) на честь Йоганна Франца Енке, який розраховував її орбіту та її надзвичайно короткий період (Енке, однак, продовжував згадувати її як комету Понса). Понс також спільно відкрив комету, раніше відому під назвою "Pons-Coggia-Winnecke-Forbes" і сьогодні відому під назвою 27P / Crommelin в честь Ендрю Кроммеліна, який перевідкрив її розрахував її орбіту.

Понс отримав премію Лаланда Французької Академії наук в 1818 році за те, що він виявив три комети того року. Він знову виграв його в 1820 році (спільно з Джозефом Ніколле) та в третій раз у 1827 році (спільно з Жан-Феліксом Адольфом Гамбартом) за відкриття ще семи комет в обсерваторії Флоренції.

SIDEROCRATOR

26 грудня 1968 р. в СРСР було запущено науково дослідницький космічний апарат Космос-262 (ДС-У2 ГФ) для дослідження короткохвильового випромінювання Сонця, зірок, туманностей та верхніх шарів атмосфери Землі в рентгенівській і ультрафіолетовій областях спектра.
Даний космічний апарат став малою оптичною обсерваторією, оснащеною приладами для реєстрації випромінювань одночасно Сонця, зірок, туманностей та верхньої атмосфери.

в програмі досліджень передбачалось проведення наступних наукових експериментів:
дослідження короткохвильового радіації Сонця і верхніх шарів атмосфери в декількох спектральних ділянках в області 1 - 1500 нм;
дослідження спектра випромінювань Сонця в області 30 - 300 нм;
дослідження короткохвильового радіації зірок в декількох спектральних ділянках в області 40 - 1500 нм;
реєстрація потоку випромінювання штучних поясів радіації, контроль радіоактивної зараженості верхніх шарів атмосфери, а також рівня радіоактивності зовнішньої поверхні корпусу космічного апарату;
дослідження впливу різних чинників космічного середовища (метеорити, космічний пил, потоки заряджених частинок) на коефіцієнт дзеркального і дифузного відбиття дзеркал астрономічних приладів.

Науковий апаратний комплекс космічного апарату «Космос-262» включав в себе:
«ФПК-3» - фільтровий прилад короткохвильового спектру;
«РСР-06» - рентгенівський спектрометр;
«ЗФК-06» - зоряний фотометр в короткохвильовій області;
«РИГ-113» - апаратура реєстрації потоку випромінювань;
«ІЕ-2» - апаратура оцінки коефіцієнтів відбиття дзеркал;
«СГК-58» - магнітометр;
датчики кутів наведення наукової апаратури на Сонце.

Замовником і постановником даного наукового експерименту були такі наукові організації:
Державний оптичний інститут імені С. І. Вавилова (нині - ГОІ).
Кримська астрофізична обсерваторія АН СРСР (нині - КрАО).

M_M

Правило круглих дат вже відмінили?

SIDEROCRATOR

135 років тому 28 грудня 1882 р. народився видатний англійський астроном і фізик
Артур Еддінгтон (Arthur Eddington 1882 - 1944)

У 1898-1902 навчався в Овенс-коледжі, 1905 року закінчив Триніті-коледж Кембриджського університету. У 1906-1913 працював старшим асистентом Гринвіцької обсерваторії; з 1914 — директор обсерваторії Кембриджського університету.

Отримав ряд важливих результатів у таких галузях астрофізики, як внутрішня будова зір і будова їх атмосфер, пульсації зір, стан міжзоряної матерії, рух і розподіл зір у Галактиці. Зробив суттєвий внесок в інтерпретацію й розробку теорії відносності Ейнштейна, в космологію. Ранні роботи (1906-1914) присвячено проблемам зоряних рухів і розподілу зір. Виконав статистичний аналіз власних рухів зір, що підтвердив існування двох потоків зір, оцінив їх спрямування й чисельність. Вивчив просторовий розподіл зір різних спектральних класів, планетарних і газових туманностей, розсіяних скупчень.

Ці роботи було підсумовано ним в опублікованій 1914 року книзі «Рухи зір і будова Всесвіту». У наступні роки виконав піонерські дослідження з теорії внутрішньої будови зірок. У них він ґрунтувався на уявленні, що перенесення енергії з внутрішніх областей зірки в зовнішні здійснюється здебільшого випромінюванням, а не конвекцією. Розробив модель зорі (стандартна модель Еддінгтона), механічна рівновага якої визначається балансом між силою тяжіння і газовим та променистим тиском.
1924 року на її основі дав теоретичну інтерпретацію співвідношення маса — світність. Розрахував верхню теоретичну межу маси зорі на основі розробленої ним теорії променистого тиску в надрах зір. Показав існування обумовленої тиском випромінювання в зовнішніх шарах зірки граничної світності у зір заданої маси. Вперше вказав на важливість того факту, що речовина в зорях майже повністю іонізована. З цього випливало, що її можна розглядати як ідеальний газ, до того ж не лише в гігантах, що мають низьку густину, а й у карликах. Розрахував діаметри деяких червоних гігантів, згодом підтверджені інтерферометричними вимірами Ф.Г.Піза і Дж.Андерсона. З подібних розрахунків для карликового супутника Сіріуса отримав оцінку його густини (50 000 г/см3). Виявлення такої високої густини в зорях послужило поштовхом для розвитку фізики надщільного газу. Виконав розрахунки центральної температури та густини інших типів зір. 1926 року було опубліковано одну з найважливіших праць Еддінгтона — «Внутрішня будова зір». У книзі узагальнено всі дослідження з цього питання та позначено шляхи подальшого розвитку теорії.

Протягом багатьох років кілька разів звертався до проблем фізики пульсуючих зір. У 1918-1919 опублікував дві роботи, присвячені проблемі пульсацій, які висунули пульсаційну гіпотезу в розряд найважливіших теорій зоряної змінності; таким чином було остаточно відкинуто гіпотезу подвійності, залученої для пояснення змінності цефеїд. Розглянув теорію адіабатичних пульсацій газової зірки, що має заданий розподіл густини, і розв'язав рівняння, які описують пульсації найбільшого періоду у разі стандартної моделі. 1941 року усунув одну з труднощів, що залишалися в теорії пульсацій, — довів, що розсіювання енергії в поверхневих шарах внаслідок теплопровідності, випромінювання і конвекції має викликати спостережуваний зсув фази між кривими блиску й променевих швидкостей.

Дослідив важливі питання фізики зоряних атмосфер. Розвинув теорію утворення ліній поглинання, продовживши роботи А.Шустера і К.Шварцшильда. Одночасно з Е.А.Мілном запропонував модель їхнього утворення, яка враховує той факт, що лінії й неперервний спектр формуються спільно, в одних і тих же шарах (модель Мілна — Еддінгтона). Теорія Еддінгтона дозволила пояснити багато особливостей спостережуваних інтенсивностей ліній. 1926 року вперше переконливо довів, що вузькі стаціонарні лінії іонізованого кальцію в спектрах деяких гарячих зір мають міжзоряну природу і виникають у газі, не пов'язаному із зорею, у міжзоряних хмарах. Досліджував склад і фізичні характеристики міжзоряної речовини, розрахував її температуру та густину. Вказав на можливість наближеної оцінки відстані до зір за інтенсивністю міжзоряних ліній поглинання в їх спектрі.

Еддінгтон одним з перших усвідомив значення й революційний характер теорії відносності. За словами А.Ейнштейна, Еддінгтон був найкращим інтерпретатором загальної теорії відносності. Він здійснив першу експериментальну перевірку одного з передбачень цієї теорії — під час повного затемнення Сонця 1919 року виявив відхилення променів світла зір у полі тяжіння Сонця.

В останні роки життя багато працював над створенням теорії, яка об'єднала б квантову фізику й теорію відносності. Нова теорія, названа ним фундаментальною, мала пояснити фізичну картину світу з єдиного погляду, і з неї, зокрема, мали бути отримані, як логічно неминучі, значення світових сталих. Труднощі у вирішенні такого завдання були величезні, багато явищ ядерної фізики в той час не були ще відомі і багато елементарних частинок не було відкрито. Ці роботи Еддінгтона залишилися незавершеними і були зібрані в опублікованій 1946 р. за редакцією Е. Т. Уїттекер книзі «Фундаментальна теорія».

SIDEROCRATOR

130 років тому 28 грудня 1887 р. народився німецький астроном і фізик Вернер Кольхорстер (Werner Kolhörster 1887-1946) один з перших дослідників космічних променів.

Кольхорстер народився в м. Швечинин на північному заході Польщі. Місто тоді було прусською провінцією. Він вивчав фізику в Університеті Галле у Фрідріха Дорна.
Повторюючи досліди вивчення космічних променів за допомогою Віктора Гесса в 1913 - 1914 рр. Кольхорстер піднявся на повітряній кулі на висоту 9300 м і підтвердив результати Гесса, що рівень іонізації від космічного випромінювання на висоті в 50 разів вище, ніж на рівні моря. Це було доказом того, що джерело цих іонізуючих променів походить з-за меж земної атмосфери.
Кольхорстер перед підняттям в атмосферу.

Кольхорстер продовжував фізичні дослідження в Інституті фізики та технології в Берліні в 1914 році. Під час першої світової війни він вимірював атмосферне повітря над Туреччиною. Після війни став викладачем в Фізико-технічному інституті (1922), де був задіяний у відділах з метрології та стандартизації, спектроскопії, фотометрії, електроінженерії і кріогенної технології.

У 1928 - 1929 рр. Кольхорстер і Вальтер Боте за допомогою лічильника Гейгера-Мюллера показали, що космічні промені мають електричний заряд. Здатність цих частинок проникати в атмосферу Землі показала, що вони мають величезну енергію.

У 1930 Кольхорстер почав працювати над створенням першого інституту по вивченню космічних променів в Потсдамі за підтримки Прусської академії. Він став директором інституту в 1935 році і був обраний постійним професором.

Игорь Александрович

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 29 Грудня 2017, 00:22:33

впродовж 4 годин потрібно було постійно обертати телескоп щоб зображення не змазалось. В результаті такої титанічної прці Робертс отримав вражаючий результаті

З такою апертурою, очікуваною якістю від 4 годинної экспозиції не думаю що це була для нього титанічна праця!? Мабуть на одному подиху 4 години як 40 хвилин? Та ще після гідування залишок адреналіну від бажання як умога скоріше побачити результат. ))

SIDEROCRATOR

Цитата: Игорь Александрович від 29 Грудня 2017, 01:47:20

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 29 Грудня 2017, 00:22:33
впродовж 4 годин потрібно було постійно обертати телескоп щоб зображення не змазалось. В результаті такої титанічної прці Робертс отримав вражаючий результаті
З такою апертурою, очікуваною якістю від 4 годинної экспозиції не думаю що це була для нього титанічна праця!? Мабуть на одному подиху 4 години як 40 хвилин? Та ще після гідування залишок адреналіну від бажання як умога скоріше побачити результат. ))

справа в тому що світлочутливість тогочасних фотоматеріалів була дуже низька близько 100-150 iso а той менше.

коли в 1912-14 рр. Весто Слайфер в Ловеллівській обсерваторії займався спектроскопією галактик то експозиції становили по 12-14 годин.
це потребувало зйомок протягом 2-х ночей.
Кожна пластинка вимагала експозиції 12-14 годин, що означало спостереження протягом кількох ночей! Але якщо не міняти положення телескопа, то обрана зірка або туманність швидко залишають поле його зору. У сучасних телескопів є точні електричні мотори, які повільно повертають інструмент слідом за спостережуваним об'єктом, компенсуючи обертання Землі. Старі телескопи, включаючи і той, що був у Ловеллівській обсерваторії, мали тільки ручне управління. Слайфер не міг відійти від телескопа і спектрографа ні на крок, весь час вручну підкручуючи коліщатка і рукоятки і міняючи напрямок інструменту.
- Як ви змогли так довго стояти біля телескопа? - Вражено запитували Слайфера інші астрономи. Він сухо відповідав:
- Я притулявся до нього.
http://www.astroclub.kiev.ua/forum/index.php?topic=27354.msg499662#msg499662

SIDEROCRATOR

145 років тому 2 січня 1873 р. народився Антон (Антоні) Паннекук (Anton Pannekoek1873, — 1960) — нідерландський астроном і теоретик марксизму. Автор відомої книжки "Історія астрономії"

Паннекук вивчав астрономію і математику в Лейдені з 1891. Ще до вступу в коледж він цікавився астрономією і вивчав мінливість Полярної зірки. Він опублікував свою першу роботу, «Про необхідність подальших досліджень Чумацького шляху», будучи ще студентом. Кілька років потому він закінчив навчання і почав роботу в Лейденській обсерваторії. Після прочитання «Рівності» Едварда Белламі Паннекук став переконаним соціалістом і почав вивчати теорії Карла Маркса. Незабаром Паннекук стає добре відомим марксистським автором, пише для голландських і німецьких журналів. Незадоволеність роботою в обсерваторії привела його до Берліна, де він працює викладачем у школі, заснованій Соціал-демократичною партією Німеччини.
Заснував 1925 в Амстердамському університеті Астрономічний інститут і був його директором до 1946.

Паннекук заклав основи вивчення розподілу зірок у Чумацькому Шляху і визначення структури нашої галактики за внефокальними фотографіями. Пізніше він зацікавився природою та розвитком зірок. Тому в Нідерландах Паннекук вважається засновником космофізики як окремої дисципліни.

У 1920 він розробив метод визначення відстаней до темних туманностей за підрахунками зірок. З 1921 займався вивченням яскравості Чумацького Шляху. Також Паннекук одним з перших досліджував іонізацію в зоряних атмосферах (1922, 1926) і теоретичні інтенсивності спектральних ліній (1931, 1935). Одним з перших застосував іонізаційну формулу Саха до зіркових атмосфер, досліджував, на яких висотах в атмосферах Сонця і зірок утворюються лінії поглинання. У 1926 ввів важливу поправку в формулу Саха, що враховує відхилення від термодинамічної рівноваги в зоряних атмосферах. У 1928 виконав спільно з М. Ґ. Й. Міннартом перші кількісний аналіз спектра сонячного спалаху. Запропонував широко відомий метод чисельного рішення рівнянь переносу для різних моделей атмосфери. У 1935 розробив теоретичні основи методу визначення електронної щільності в атмосферах зірок за останньою помітною лінії серії Бальмера в їхніх спектрах.

Крім теоретичної роботи, він також брав участь у кількох експедиціях з метою спостереження сонячних затемнень і вивчення спектрів зірок.

У 1926 він здійснив експедицію на острів Ява для складання карти сузір'їв Південної півкулі.

Він також займався історією астрономії, його книга з історії астрономії перекладена з голландської іншими мовами.

Його роботи з вивчення структури Галактики, космофізики та історії астрономії принесли йому міжнародне визнання, Паннекук був удостоєний почесного ступеня Гарвардського університету в 1936, а також золотої медалі Британського Королівського астрономічного товариства в 1951.

У 1918 Паннекук брав участь у створенні Комуністичної партії Нідерландів. У 1919—1920 був членом Амстердамського бюро Комінтерну. З 1920 — один з лідерів Комуністичної робочої партії Голландії (КРПГ).

Антон Паннекук як «лівий ухильники» був головним об'єктом гострої критики з боку Леніна в роботі «Дитяча хвороба „лівизни“ в комунізмі» (1920). Паннекук відповів Леніну брошурою «Світова революція і комуністична тактика» (1920). У 1921 він був виключений з Компартії Нідерландів за «лівий ухил».

У 1922 Паннекук був одним із засновників і керівників Комуністичного робочого Інтернаціоналу. У 1927 був одним із засновників Міжнародних комуністичних груп (GIC), але формально в організацію не вступив, віддавши перевагу теоретичній роботі.

Як визнаний теоретик марксизму, Паннекук був одним з основоположників «комунізму робочих рад» (ретекоммунізм) і провідною фігурою ліворадикального руху 1920-х — 1930-х років у Нідерландах і Німеччині.

Паннекук різко критикував Леніна і ленінізм. Його пояснення невдач Російської революції полягало в тому, що після приходу більшовиків до влади вони замінили владу Рад владою партії, що, на думку Паннекука, вело до перетворення більшовиків у новий панівний клас. Свої погляди на більшовизм він виклав у книзі «Ленін як філософ» (1938).

astrOleg

Сьогодні наша Земля пройшла перигелій - найближчу до Сонця точку своєї орбіти. сьогодні наша зірка має найбільший кутовий розмір.

SIDEROCRATOR

Цитата: astrOleg від 03 Січня 2018, 17:14:57

Сьогодні наша Земля пройшла перигелій - найближчу до Сонця точку своєї орбіти. сьогодні наша зірка має найбільший кутовий розмір.

тільки погоди нема

astrOleg

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 03 Січня 2018, 18:47:04

тільки погоди нема

Нічого, зате десь є.............ми ж не еґоїсти.

WEST

Я бачив Сонце сьогоднi пiдвечiр крiз хмари:воно дiйсно було бiльше, нiж у липнi, коли Земля найдальше вiд Сонця.

Edward

Цитата: WEST від 03 Січня 2018, 19:45:09

Я бачив Сонце сьогоднi пiдвечiр крiз хмари:воно дiйсно було бiльше, нiж у липнi, коли Земля найдальше вiд Сонця.

SP

Глаз-алмаз!

А вообще, чем ниже Солнце (Луна), тем его диаметр кажется больше (известная иллюзия). Зимой Солнце всегда низко, а летом большую часть дня - высоко.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213485 раз)