Тема: Новини астрономії, астрофізики, космології (Прочитано 78844 раз)

Chepurny · « : 13 Квітня 2018, 15:43:12 »

Розміщуючи новини в даній темі, дотримуйтесь наступних рекомендацій:

1. Публікуйте новини, які ви вважаєте цікавими та актуальними для любителів астрономії.
2. Посилання на джерела новин – обов’язкове (якщо є можливість, вказуйте також оригінальні першоджерела новин). При цитуванні надавайте посилання на текст, звідки взята цитата.
3. Уникайте задовгого «копі-пасту». Проте, дозволяється «копі-паст» (повний або частковий) з іншого надійного ресурсу, якщо розміщений там текст являється вашим власним твором або перекладом.
4. Уникайте створення постів, що мають лише посилання на джерело, хоча б дуже стислий переказ суті новини своїми словами – обов’язковий.
5. Уникайте новин з «жовтої преси» та з сайтів загальних новин. Користуйтесь спеціалізованими ресурсами, які ви вважаєте надійними.
6. Уникайте невичитаних автоматизованих перекладів.

SIDEROCRATOR

Обсерваторії NASA сфотографували дві ядерні надбульбашки у галактиці NGC 3079, розташованій на відстані 69 мільйонів світлових років від Землі.
Як повідомляють у NASA, світлини були зроблені телескопами “Чандра” і “Габбл”

“Галактика NGC 3079 містить дві “надбульбашки”, які простягають на сотні тисяч світлових років. Астрономи вважають, що вони були утворені внаслідок вибухів величезної чорної діри або вітрами молодих зірок. Дані “Чандри” демонструють, що галактика NGC 3079 містить прискорювач, який може створювати частинки у сто разів активніші, ніж адронний коллайдер”, – йдеться у повідомленні.

Як зазначається, одна “бульбашка” має ширину 4900 світлових років, а діаметр другої – 3600 світлових років. Вони випромінюють світло у вигляді рентгенівського, оптичного і радіовипромінювання, за допомогою чого їх помітили телескопи НАСА.

https://phys.org/news/2019-02-ngc-galactic-cosmic-pinball-energetic.html

SIDEROCRATOR

Астрофізики представили дивовижне пояснення феномена темної матерії
https://www.sciencealert.com/what-if-it-s-not-dark-matter-making-the-universe-s-extra-gravity-but-light

Відкрита майже 100 років тому, темна матерія не дає спокою найвеличнішим науковцям людства. Вчені різного роду з року в рік висувають десятки теорій та припущень про те, яка речовина формує більшість Всесвіту і чи є вона взагалі.

Представники Університету Південної Данії взагалі не хочуть розглядати наявність будь-яких "темних речовин" у Всесвіті. Замість цього, вони вважають, що за за аномально високі швидкості обертання зовнішніх областей галактик відповідає якийсь гравітаційний феномен, а точніше - сфера, яку створюють навколо себе кожен досить щільний компактний об'єкт у космосі, на зразок нашого Сонця.

Загадка темної матерії зацікавила ще трьох ентузіастів, які нещодавно опублікували роботу зі складною назвою "Гіпотетичний ефект електромагнітної напруги Максвелла-Прока на криві обертання галактики".

Як передає видання Science Alert, наукове дослідження колишнього співробітника Ліверморської національної лабораторії ім. Лоуренса в Каліфорнії Дмитра Рютова і представників Університету Йоханнеса Гутенберга Мітрі Будкера і Віктора Фламбаума було опубліковано в журналі The Astrophysical Journal.

Фахівці з електродинаміки знають, що електромагнітна напруженість Максвелла-Прока стосується досліджень незвичайних характеристик світла, а точніше, фотонів - найдрібніших частинок, з яких складається світло.

Але, яким чином світло пов'язане з темною матерією і як воно може впливати на величезні та важкі космічні об'єкти? Згідно з припущенням Рютова, Будкера і Фламбаума, загадкова темна матерія і є об'єднанням всього світла (фотонів) у відомому нам Всесвіті.

Річ у тім, що електромагнітна напруженість Максвелла-Прока описує так званий негативний тиск, які можуть створювати фотони з певною масою і в певних умовах.

Вчені з Каліфорнії і Німеччини перенесли цей негативний тиск на гравітаційну космічну модель та дійшли висновку, що описані електромагнітні напруженості можуть створювати додаткову відцентрову силу, і, по суті, діяти як ще одна гравітація.

Таке припущення доволі доречне для міжзоряних газів та короткочасних зірок, які створені з газу і після смерті перетворюються на газ. Незвичайний негативний тиск фотона може впливати на такі об'єкти безпосерендьно та відповідати за їх незрозумілий рух.

Проблема виникає з більш старими зірками, такими як наше Сонце, якому близько 4,6 млрд років. Згідно "світлової" теорії темної матерії та гіпотетичного впливу фотонів на нашу зірку, Сонце мало би рухатись по еліптичній орбіті, хоча, як відомо, Сонце обертає центр галактики по круговій орбіті.

Попри протиріччя в дослідженні, прийняття до уваги негативного тиску фотонів може стати однією з ключових підказок для астрофізиків у пошуках темної матерії.

"Враховуючи певну масу фотона, набагато меншу, ніж поточна верхня межа, ми можемо показати, що цієї маси буде досить для створення додаткових сил 3 галактиці, які можуть пояснити криві обертання. Результати цього надзвичайно захоплюючі", - говорить Мітрі Будкер.

Як виявилося, погляд на розвиток і формування темної матерії, починаючи з періоду зародження Всесвіту, може спростувати загальну теорію відносності Альберта Ейнштейна.
Грунтуючись на своїх даних, астрофізики з Японії припустили, що Всесвіт може розширюватися значно повільніше, ніж прийнято вважати, що ставить під сумнів точність Стандартної моделі фізики.

SIDEROCRATOR

Hubble сфотографував злиття галактик

Довгий час вважалося, що NGC 6052 є одиночна галактика неправильної форми. Але паралельно з удосконаленням техніки спостережень стало зрозуміло, що це не так. Насправді вона складається з двох галактик, що знаходяться в процесі злиття.
Представлений знімок телескопа Hubble демонструє деякі подробиці цього катаклізму. Галактики вже втратили свою первісну форму. Під дією сил гравітації багато зірок NGC 6052 змінили свої орбіти. Втім, з огляду на величезні відстані зіткнення між окремими світилами вкрай малоймовірні.
Зіткнення також призвело до ущільнення міжзоряних газово-пилових хмар, що спровокувало спалах зореутворення. Коли злиття остаточно завершиться, за формою нова галактика, швидше за все, не буде схожа на на одну зі своїх «попередниць». Через кілька мільярдів років схожа доля чекає і наш Чумацький Шлях: як показують розрахунки, вона має зіткнутися з галактикою Туманність Андромеди. В результаті вони зіллються в нову гігантську зоряну систему.
https://phys.org/news/2019-03-hubble-dazzling-colliding-galaxies.html

SIDEROCRATOR

Зореутворення та пил давніх зірок.

Дослідники виявили радіосигнал від хмари міжзоряного пилу в галактиці MACS0416_Y1, , що знаходиться на відстані 13,2 млрд. світлових років в сузір'ї Ерідана. Стандартні моделі не можуть пояснити таку велику кількість пилу в цій галактиці, що змушує нас переосмислити історію формування зірок. Дослідники тепер думають, що MACS0416_Y1 пережила ступеневе формування зірок з двома інтенсивними періодами 300 мільйонів і 600 мільйонів років після Великого вибуху з тихою фазою між ними.
Використовуючи ALMA (Atacama Large Millimeter / Submillimeter Array) астрономи спостерігали далеку галактику MACS0416_Y1. Через обмежену швидкість світла радіовипромінювання, яке ми спостерігаємо з цієї галактики, сьогодні мало пройти 13,2 мільярда років, щоб дістатися до нас. Іншими словами, вони дають уявлення про те, як виглядала галактика 13,2 мільярда років тому, що лише 600 мільйонів років після Великого вибуху.
Астрономи виявили слабкий, але доволі характерний сигнал, що відповідає радіовипромінюванню від частинок пилу в MACS0416_Y1.
За іх припущеннями перший вибух зореутворення почався з 300 мільйонів років і тривав 100 мільйонів років. Після цього зоретворча активність на деякий час заспокоїлася, а потім знову почалась в віці 600 мільйонів років. Дослідники вважають, що ALMA спостерігала за цією галактикою на початку другого покоління формування зірок.

Read more at: https://phys.org/news/2019-03-fall-ziggy-star-formation-rich.html#jCp

slava3500

Я что-то не вижу прямой взаимосвязи между радиосигналом, пылью и этапами звездообразования.

Yvk

Логическая цепочка там следующая:

Из проведенного наблюдения полагается, что:
1) от БВ прошло 600 млн.лет
2) возраст звезд порядка 4 млн.лет исходя из их цвета
3) есть ощутимый сигнал от пыли

Пыль заполняет пространство после вспышек новых и сверхновых (до того имеет место быть только водород и гелий).
Обнаруженная пыль и 4 млн.лет возраста звезд плохо стыкуются между собой, отсюда следует необходимость более раннего периода звездообразования (и звездовзрывания, которое наполнит пространство пылью).

Почему ранний период именно 300 млн.лет после БВ - хз

, может просто 600 делить на 2.

slava3500

Тогда к фактам:
1. БВ состоялся 13.6 млдр. лет назад- так?
2. Первое население звезд там появилось 13 млдр. лет назад- так?
3. До второй фазы прошло 12 996 000 лет - так?
4. Что ее вызвало, если 12 996 000 лет было затишье?
5. Не верю, что пыль могла дать такой всплеск появления новых звезд в давно спящей галактике
6. Если не пыль, то что могло дать такой всплеск ?
7. "Поштучно" звезды в столь удаленном объекте не различимы, значит логичнее предположить, что у них совсем другой возраст?

Yvk

Цитата: slava3500 від 20 Березня 2019, 21:49:49

1. БВ состоялся 13.6 млдр. лет назад- так?

Это не сильно важно для понимания смысла наблюдения, описанного в статье, пусть так.

Цитувати

2. Первое население звезд там появилось 13 млдр. лет назад- так?

Нет, согласно текста по ссылке через 0.6 млрд. после БВ был второй всплеск. Первый, предположительно, на 300млн. лет раньше второго.

Цитувати

3. До второй фазы прошло 12 996 000 лет - так?

Нет, тут ошибка в числе. Согласно текста, промежуток между двумя всплесками 300млн.лет.
4млн. лет - это оценка среднего возраста наблюденных звезд "второй волны".

Цитувати

4. Что ее вызвало, если 12 996 000 лет было затишье?

Тут та же ошибка в числе, что и в п.3. Вопрос "что вызвало" вообще не относится к теме статьи. Работа описывает интересное наблюдение и предлагает объяснение большому количеству пыли, обнаруженному среди очень молодых звезд (4млн. лет) в ранней вселенной.

Цитувати

5. Не верю, что пыль могла дать такой всплеск появления новых звезд в давно спящей галактике.
6. Если не пыль, то что могло дать такой всплеск ?

Процессы описанные в статье происходили в промежуток до ~600млн.лет после БВ. Галактика только образовалась и еще не успела стать давно спящей.

Пыль в тексте ни разу не упомянута в качестве какого-то инициирующего фактора второй волны. Пыль своим наличием "мешает" тривиальной интерпретации проведенного наблюдения вида "мы здесь видим самый начальный этап звездообразования в молодой галактике - звездам всего 4млн. лет в среднем".
Отвечая на вопрос - вселенная ранняя, галактики в процессе формирования, сначала образуются небольшие, потом эти небольшие притягиваются и сталкиваются/сливаются...

Цитувати

7. "Поштучно" звезды в столь удаленном объекте не различимы, значит логичнее предположить, что у них совсем другой возраст?

Как поштучная различимость влияет на возраст? У меня нет особых сомнений, что придуманы методы определения некоего среднего возраста звезд в далеких галактиках даже если они неразличимы поштучно.

slava3500

Цитата: Yvk від 21 Березня 2019, 01:29:39

Цитата: slava3500 від 20 Березня 2019, 21:49:49
1. БВ состоялся 13.6 млдр. лет назад- так?
Это не сильно важно для понимания смысла наблюдения, описанного в статье, пусть так.

Цитувати
2. Первое население звезд там появилось 13 млдр. лет назад- так?
Нет, согласно текста по ссылке через 0.6 млрд. после БВ был второй всплеск. Первый, предположительно, на 300млн. лет раньше второго.

Теперь понятно.

slava3500

Цитата: Yvk від 21 Березня 2019, 01:29:39

У меня нет особых сомнений, что придуманы методы определения некоего среднего возраста звезд в далеких галактиках даже если они неразличимы поштучно.

А вот тут согласиться не могу. Взять к примеру звезды желтого цвета. Одни могут быть карликами, как наше Солнце или желтыми сверхгигантами, как Капелла. Со звездами красного и белого цветов ситуация аналогична.

Yvk

Цитата: slava3500 від 21 Березня 2019, 02:35:12

Цитата: Yvk від 21 Березня 2019, 01:29:39
У меня нет особых сомнений, что придуманы методы определения некоего среднего возраста звезд в далеких галактиках даже если они неразличимы поштучно.

А вот тут согласиться не могу. Взять к примеру звезды желтого цвета. Одни могут быть карликами, как наше Солнце или желтыми сверхгигантами, как Капелла. Со звездами красного и белого цветов ситуация аналогична.

Мне все равно, согласны вы или нет.
https://arxiv.org/pdf/1806.04132.pdf страница 10, рисунок 5. Развлекайтесь. Переубеждайте авторов работы доводами "на пальцах" про карликов или Капеллу.

SIDEROCRATOR

Виявлено надзвичайно швидкий пульсар.
Вивчивши дані, зібрані космічним гамма-телескопом Fermi і комплексом радіотелескопів VLA, команда американських астрономів зуміла вперше виміряти швидкість пульсара J0002 (PSR J0002 + 6216). Виявилося, що вона становить 1110 км / с. Це в п'ять разів більше швидкості руху середньостатистичного пульсара. J0002 зміг би подолати відстань між Землею і Місяцем всього за 6 хвилин.

На думку астрономів, аномально висока швидкість J0002 пояснюється тим, що вибух мав асиметричну форму. В результаті об'єкт був в буквальному сенсі катапультований в міжзоряний простір.
Спочатку, викинута під час вибуху наднової речовина рухалася зі швидкістю, що перевищує швидкість J0002. Але в подальшому через взаємодію з міжзоряним газом вона сповільнилася. Приблизно 5 тис. Років тому J0002 наздогнав і пройшов через оболонку залишку наднової.

J0002 теж взаємодіє з оточуючими його хмарами міжзоряного газу. Через високу швидкість руху, в них утворюються ударні хвилі, які можна спостерігати в радіодіапазоні. Крім того, за Пульсаром тягнеться характерний «хвіст». Його протяжність становить 13 світлових років і він вказує прямо на центр CTB 1.

https://www.nasa.gov/feature/goddard/2019/nasa-s-fermi-satellite-clocks-cannonball-pulsar-speeding-through-space

SIDEROCRATOR

Телескоп Хаббла сфотографував внутрішні області кульового скупчення М 28

На представленій фотографії, зробленій телескопом Hubble, відображене кульове зоряне скупчення M28. Воно розташоване на відстані 18 тис. світлових років від Сонця в сузір'ї Стрільця. До його складу входить кілька десятків тисяч зірок, тісно пов'язаних гравітацією і спільно обертаються навколо центру Чумацького Шляху, подібно супутнику. За оцінками астрономів, вік цього об'єкта становить близько 12 млрд років.
Скупчення було відкрито французьким астрономом Шарлем Мессьє в 1764 р Пізніше він включив його в свій знаменитий каталог туманних об'єктів. За іронією долі, там M28 характеризувалася наступним чином: «кругла туманність, яка не містить зірок». На жаль, можливості телескопів XVIII століття не дозволяли астрономам розгледіти окремі світила в складі таких утворень. До того ж у вчених тієї епохи все одно не було розуміння справжньої природи об'єктів далекого космосу: вони відносили до туманностей і кульові скупчення, і залишки наднових, і галактики.

M28 містить 18 змінних зірок типу RR Ліри. У 1987 р воно стало другим кульовим скупченням, де був виявлений мілісекунди пульсар. З тих пір астрономи знайшли в цьому скупченні ще 11 пульсарів.
https://www.nasa.gov/image-feature/goddard/2019/hubble-shows-star-cluster-s-true-identity

SIDEROCRATOR

Хаббл задокументував формування Великої темної плями на Нептуні

У новому дослідженні астрономи проаналізували фотографії Нептуна, зняті протягом останніх кількох років, і дослідили зростання нової Великої Темної Плями, яка стала помітна у 2018 році.

Результати спостереження збільшують загальний обсяг спостережуваних Великих Темних Плям на Нептуні до шести. Перші дві подібні плями були виявлені зондом NASA Voyager 2 під час прольоту коло Нептуна в серпні 1989 року, згодом Хаббл відкрив інші чотири плями.

Зображення штормів на Нептуні з космічного телескопа Хаббл (зліва) і космічного апарату Voyager 2 (праворуч). Зображення Хаббла, зроблене у вересні та листопаді 2018 року, показує нову темну бурю (верхній центр). У зображенні Voyager у центрі спостерігається буря, відома як Велика Темна Пляма.

Фото Хаббла були ключовими у характеристиці цих вихрових утворень. Наприклад, фотографії, зняті космічним телескопом в 1994 році, показали, що дві бурі, які бачив Вояджер 2, розсіялися, що свідчить про те, що Великі темні плями не живуть дуже довго, принаймні, за стандартами гігантських планет.
Спостереження процесу зародження Великої темної плями проливає додаткове світло на ці таємничі процеси. Наприклад, зв'язок між новонародженим штормом і тими яскравими білими хмарами, які складаються із замерзлого метану, свідчить про те, що плями формуються глибше в атмосфері Нептуна, ніж вважалося раніше. Хмари метану, швидше за все, спливають над Великими Темними Плямами, так, як "лінзоподібні" хмари зависають над високими горами на Землі.

https://phys.org/news/2019-03-hubble-captures-birth-giant-storm.html#jCp

https://www.space.com/neptune-great-dark-spot-storm-birth-photo.html

mpyat2

Цікаве сьогоднішне Астрономічне Зображення Дня (APOD) від NASA: анімоване зображення кулястого скупчення M15, побудоване за даними супутника Gaia: на анімації показані пульсуючі змінні зірки типу RR Lyrae. Зачаровує.
Це не фото, а побудоване за даними Gaia зображення.

https://apod.nasa.gov/apod/ap190328.html

SIDEROCRATOR

вчені доводять, що подвійні зорі відбивають світло одна від одної.

У своїй статті, опублікованій в Nature Astronomy, дослідники показали, що зірки дійсно відбивають світло, і що це відбите світло може бути корисним інструментом дослідження для астрономів.

Учені вивчали яскраву зірку Spica (Alpha Virginis), яка насправді є системою з двома гарячими компонентами, що обертаються з періодом всього чотирьох днів. Вони виявили, що світло зірки поляризовано таким чином, що змінюється, коли зірки рухаються по орбітах.

Професор Джеремі Бейлі з Школи фізики UNSW сказав, що звичайно світло зірки неполяризоване. Але коли світло з однієї зірки відбиває світло іншої зірки, воно стане поляризованим.
Він сказав, що це процес подібний до поляризації світла, коли воно відбивається від поверхні води або скла, що дозволяє нам зменшити відблиски за допомогою поляризованих окулярів.

«Ми змогли визначити, що кількість поляризації, яку ми спостерігали, була точно такою, що була передбачена для моделі відбитого світла», - сказав професор Бейлі.

"Наше моделювання показало, що зірки є насправді досить бідними відбивачами світла. Сонце, наприклад, відбиває менше 0,1% світла, що падає на нього.

Однак для гарячих зірок, таких як компоненти Spica, з температурами від 20 000 до 25 000 градусів Кельвіна, відбиття збільшується до декількох відсотків.
Причина, чому це відкриття є важливим, полягає в тому, що тепер вона дозволить астрономам вимірювати ті властивості зірок, які вони не можуть легко виміряти для одиночних зірок.

Це забезпечує виявлення бінарних систем, які не можуть бути виявлені іншими методами

https://phys.org/news/2019-04-scientists-binary-stars.html

SIDEROCRATOR

Астрономам вперше вдалося отримати зображення чорної діри.

Її діаметр складає понад 40 мільярдів кілометрів, що в три мільйони разів перевищує розміри Землі, вчені назвали її "монстром".

Чорна діра розташована на відстані 500 мільйонів трильйонів кілометрів в галактиці М 87 в сузірї Діви і її зображення сформували на основі даних мережі з восьми телескопів по всьому світу.
Її маса у 6,5 мільярдів разів більша, ніж у Сонця. І це одна з найважчих чорних дір, які, як ми вважаємо, існують. Це абсолютний монстр, чемпіон у важкій вазі серед чорних дір Всесвіту".

На зображенні видно інтенсивне яскраве "кільце вогню", як описує його професор Фальке. Воно оточує ідеально круглу чорну діру. Яскравий ореол утворюється в результаті падіння перегрітого газу в діру.

Це світло яскравіше, ніж всі мільярди інших зірок у галактиці, і тому його можна побачити на такій відстані від Землі.

Край темного кола в центрі — це точка, в якій газ потрапляє в чорну діру, яка має таку силу тяжіння, що навіть світло не може її покинути.
https://phys.org/news/2019-04-astronomers-unveil-photo-black-hole.html

SIDEROCRATOR

Космічний телескоп ТESS відкрий свою першу землеподібну планету
https://phys.org/news/2019-04-tess-earth-sized-planet.html

Планета HD 21749c майже в 2,5 рази важча за Землю і трохи менше її за розмірами, а рік на ній триває 7,8 земних днів. Це означає, що вона розташована близько до своєї зірки, і температура на поверхні може досягати приблизно 430 градусів за Цельсієм - як на Венері.

Таким чином, ця планета не найкращий кандидат на пошук позаземного життя, незважаючи на скелясту будову і ймовірну наявність атмосфери.

Його материнська зірка має близько 80 відсотків маси нашого Сонця і знаходиться близько 53 світлових років від Землі.

Проте, відкриття обнадіює вчених, так як демонструє можливості TESS знаходити маленькі планети відносно недалеко від Землі. Цим він вигідно відрізняється від свого попередника телескопа Kepler, який, як правило, знаходив більш віддалені об'єкти.

Команда місії TESS розраховує, що в майбутньому телескоп зможе виявити біля найближчих до нас зірок близько 20 планет земного типу, і деякі з них можуть бути потенційно населеними.

SIDEROCRATOR

Астрономи вперше зафіксували процес поглинання часопростору чорною дірою.
https://phys.org/news/2019-04-black-hole-light-speed-plasma-clouds.html

Нещодавно увагу астрономів привернула незвична поведінка джета з подвійної системи V404 Cygni.
V404 Лебедя знаходиться на відстані 7.8 тис св. років од Сонця і складається з чорної діри зоряної маси і звичайної зірки. Через близькість до останньої, чорна діра поступово перетягує на себе її речовину. В результаті навколо неї формується аккреційний диск. Частина його матерії поглинається чорною дірою, а частина викидається назад в космос у вигляді джета - вузького струменя плазми, що рухається зі швидкістю близько 60% швидкості світла.

Іноді V404 Лебедя виробляє яскраві спалахи. Під час останнього сплеску активності в 2015 р масив з 10 радіотелескопів VLBA виконав серію спостережень системи. В ході них астрономи виявили незвичайний феномен - багаторазову зміна напрямку джета протягом дуже коротких проміжків часу, що вимірюються хвилинами.

Як правило, напрямок джетів або не змінюється, або змінюється досить повільно. На думку вчених, незвичайна поведінка V404 Лебедя пояснюється ефектом Ленз-Тіррінга. Згідно Загальної теорії відносності, він виникає, коли обертається надмасивних тіло «захоплює» за собою сам простір-час. В результаті всі об'єкти навколо також змушені рухатися по колу в ту ж сторону.

За словами дослідників, в системі V404 Лебедя вісь обертання чорної діри зміщена відносно площини орбіти зірки-компаньйона. Це призводить до того, що ефект Ленз-Тіррінга деформує внутрішню частину диска і тягне її за собою. В результаті в його центрі формується нахилена частина, схожа на пончик. Вона «розпухає» від сілього нагріву і тиску випромінювання, але за розміром досить мала (її діаметр становить всього кілька тисяч кілометрів). Так як джет формується в безпосередній близькості від чорної діри, нахилена внутрішня частина диска «перенаправляє» його в різні боки.

Ефект Ленз-Тіррінга - єдиний механізм, який змогли запропонувати дослідники, щоб пояснювати відхилення джета V404 Лебедя. Варто відзначити, що при дослідженнях активних ядер галактик з надмасивними чорними дірами вчені вже знаходили ознаки зміни напрямку джетів. Раніше їх поведінку пояснилося наявністю поблизу другого надмасивного об'єкта. Але не виключено, що в цих випадках мова йде про такий же ефект.

SIDEROCRATOR

Сфотографовано одне з найвіддаленіших галактичних скупчень, та виявлено одну з перших протогалактик.

Ця фотографія була зроблена космічним телескопом Hubble. На ній зображено ділянку неба в районі південного сузір'я Живописця. У центрі зображення можна побачити групу тьмяних червоних об'єктів - галактик, що входять до складу скупчення SPT-CL J0615-5746 (SPT0615).
SPT0615 є одним з найбільш далеких відомих нам галактичних скупчень. Про це свідчить його рекордне червоне зміщення. За розрахунками астрономів, ми бачимо його таким, яким воно було всього через півмільярда років після Великого Вибуху. За звичайних обставин навіть потужності телескопа Hubble було б недостатньо, щоб його розглянути. Однак на допомогу вченим прийшло всесвітнє тяжіння. Справа в тому, що інший, ближчий галактичний кластер SPT-CL J0615-5746 знаходиться майже точно на лінії між SPT0615 і Землею. Його гравітація зіграла роль лінзи, багаторазово посиливши світло древніх галактик. Завдяки цьому космічна обсерваторія зуміла не просто сфотографувати віддалене скупчення, але навіть закарбувати деякі особливості його структури.
Головною ж знахідкою телескопа стала система SPT0615-JD. На даний момент вона є найдальшою доступною для спостережень галактикою. Її діаметр становить щонайменше 2500 світлових років, що в два рази менше Малої Магелланової Хмари. Маса цієї зоряної системи оцінюється в 3 млрд сонячних (1% від маси Чумацького Шляху). За словами астрономів, SPT0615-JD являє собою унікальний релікт епохи реіонізаціі - одну з перших протогалактик, що утворилися незабаром після Великого Вибуху. В ході подальшої еволюції з подібних об'єктів сформувалися великі сучасні галактики.
https://www.spacetelescope.org/images/potw1918a/?utm_source=feedburner&utm_medium=feed&utm_campaign=Feed%3A+hubble_potw+%28Hubble+Picture+of+The+Week%29

SPT0615-JD - одна з перших протогалактик, що утворилися незабаром після Великого Вибуху

Новини:

Автор Тема: Новини астрономії, астрофізики, космології (Прочитано 78844 раз)