Тема: Новини астрономії, астрофізики, космології (Прочитано 78848 раз)

Chepurny · « : 13 Квітня 2018, 15:43:12 »

Розміщуючи новини в даній темі, дотримуйтесь наступних рекомендацій:

1. Публікуйте новини, які ви вважаєте цікавими та актуальними для любителів астрономії.
2. Посилання на джерела новин – обов’язкове (якщо є можливість, вказуйте також оригінальні першоджерела новин). При цитуванні надавайте посилання на текст, звідки взята цитата.
3. Уникайте задовгого «копі-пасту». Проте, дозволяється «копі-паст» (повний або частковий) з іншого надійного ресурсу, якщо розміщений там текст являється вашим власним твором або перекладом.
4. Уникайте створення постів, що мають лише посилання на джерело, хоча б дуже стислий переказ суті новини своїми словами – обов’язковий.
5. Уникайте новин з «жовтої преси» та з сайтів загальних новин. Користуйтесь спеціалізованими ресурсами, які ви вважаєте надійними.
6. Уникайте невичитаних автоматизованих перекладів.

SIDEROCRATOR

Велика червона пляма на Юпітері може зникнути?
https://spaceweatherarchive.com/2019/05/20/is-the-great-red-spot-unraveling/

Спостерігач Ентоні Уеслі з Австралії 19 травня 2019 року сфотографував струмінь газу, що відривається від Великої Червоної Плями. Шлейф газу величезний. Він тягнеться більш ніж на 10 тис км від центрального шторму до найближчого потоку, який, схоже, забирає його. Уеслі каже, що в даний час такий стример «відшаровується» від шторму щотижня або близько того.

Факти зменшення ВЧП відомі і в минулому. Астрономи спостерігають за ним 3 сотні років. В останні десятиліття ВЧП зменшується в розмірах. Колись воно було досить широким, щоб в ньому помістилися три планети Земля; тепер тільки одна наша планета може поміститися в вирі. Це змусило деяких дослідників задуматися про те, чи може ВЧП зруйнуватися або зникнути протягом найближчих десятиліть. Можливо, стримери є частиною цього процесу.
Уеслі описує, як поводяться стримери: «Здається, що кожен стример від'єднується від ВЧП і розсіюється. Потім, приблизно через тиждень, формується новий стример, і процес повторюється знову. Період обертання Юпітера навколо своєї осі становить близько 10 годин і тому ВЧП не завжди видно. В даний час ведеться спільна робота багатьох любителів, щоб отримати чітке уявлення про процес ».

SIDEROCRATOR

Формування Місяця принесло воду на Землю.
Нові дослідження ізотопів Молібдену доводять, що більшість води наявної на Землі було принесено в результаті зіткнення з прадавньою протопланетою Тейя з зовнішніх областей Сонячної системи бл. 4.4 млрд. років тому.
https://www.nature.com/articles/s41550-019-0779-y
https://phys.org/news/2019-05-formation-moon-brought-earth.html

Земля унікальна в нашій сонячній системі: це єдина земна планета з великою кількістю води і відносно великий місяцем, яка стабілізує вісь Землі. Обидва були необхідні для Землі, щоб розвивати життя. Палеонтологи з Мюнстерського університету (Німеччина) вперше змогли доказати, що вода прийшла на Землю з утворенням Місяця близько 4,4 мільярда років тому. Місяць утворився, тоді, коли на Землю потрапило тіло розміром з Марс, також зване Тейя. До сих пір вчені припускали, що Тея виникла у внутрішній Сонячній системі біля Землі. Проте, тепер ясно, що Тейя прибула з зовнішньої сонячної системи і доставила велику кількість води на Землю.

Як відомо, Земля утворилася в «сухій області» внутрішньої сонячної системи, і тому трохи дивно, що на Землі є вода. Щоб зрозуміти, чому це так, ми повинні повернутися в той час, коли Сонячна система утворилася, близько 4,5 мільярдів років тому. З більш ранніх досліджень ми знаємо, що сонячна система стала структурованою так, що «сухі» матеріали були відокремлені від «вологих» матеріалів: так звані «вуглецеві» метеорити, які відносно багаті водою, походять з зовнішньої сонячної системи тоді як більш сухі «невуглецеві» метеорити походять з внутрішньої сонячної системи. У той час як попередні дослідження показали, що вуглецеві матеріали, ймовірно, були відповідальні за доставку води на Землю, було невідомо, коли і як цей вуглецевий матеріал - і, отже, вода - потрапив на Землю.

Вчені використовували ізотопи молібдену для відповіді на це питання. Ізотопи молібдену дозволяють чітко розрізняти вуглецеві і невуглецеві матеріали які, є «генетичним відбитком» матеріалу від зовнішньої і внутрішньої сонячної системи.

Вимірювання, проведені дослідниками з Мюнстера, показують, що ізотопний склад молібдену Землі лежить між вуглецевими і невуглецевими метеоритами, демонструючи, що частина молібдену Землі походить із зовнішньої сонячної системи. У цьому контексті хімічні властивості молібдену грають ключову роль, оскільки, оскільки він є "залізолюбним" елементом, велика частина молібдену Землі знаходиться в ядрі. «Молібден, який доступний сьогодні в мантії Землі, отже, походить з пізніх стадій формування Землі, в той час як молібден з більш ранніх фаз знаходиться повністю в ядрі», - пояснює доктор Крістоф Буркхардт, автор дослідження. Таким чином, результати вчених вперше показують, що вуглецевий матеріал із зовнішнього сонячної системи прибув на Землю пізніще.

Як бачимо, більшу частину молібдену в мантії Землі забезпечувала протопланета Тейя, зіткнення якої з Землею 4,4 мільярда років тому призвело до утворення Місяця. Однак, оскільки велика частина молібдену в мантії Землі походить з зовнішньої сонячної системи, це означає, що й сама Тейя також з зовнішньої сонячної системи. За словами вчених, в результаті зіткнення було отримано достатньо вуглецевого матеріалу для обліку всієї кількості води на Землі. Такий підхід унікальний, тому що вперше він дозволяє зв'язати походження води на Землі з утворенням Місяця.

SIDEROCRATOR

Виявлено галактику переповнену темною матерією.
https://phys.org/news/2019-06-heart-lonesome-galaxy-brimming-dark.html
Галактика, відома як Маркарян 1216 (скорочено Mrk 1216), містить зірки, які знаходяться в межах 10% від віку Всесвіту. Вчені виявили, що вона пройшла іншу еволюцію, ніж типові галактики.

Вид галактики в рентгенівському та оптичному діапазонах

Mrk 1216 належить до сімейства галактик еліптичної форми, які більш щільно упаковані зірками в своїх ядрах, ніж більшість інших галактик. Астрономи вважають, що вони походять від червоних, компактних галактик, які називаються "червоними самородками", які сформувалися близько мільярда років після великого вибуху, але потім зупинилися в їхньому зростанні близько 10 мільярдів років тому.

Якщо це пояснення є правильним, то темна матерія в Маркарян 1216 і його "галактичних сусідах" також повинна бути щільно упакована. Щоб перевірити цю ідею вперше, пара астрономів вивчала рентгенівську яскравість і температуру гарячого газу на різних відстанях від центру Mrk 1216, щоб вони могли «зважити», скільки темної речовини існує в середині галактики.

Коли астрономи порівнювали дані Чандри з нашими комп'ютерними моделями, ми виявили, що потрібна набагато сильніша концентрація темної матерії, ніж зазвичай знаходили в інших галактиках подібної сумарної маси. Це говорить про те, що історія Mrk 1216 сильно відрізняється від типової галактики. По суті, всі її зірки і темна матерія були зібрані давно з невеликими додатками за останні 10 мільярдів років".

Згідно з новим дослідженням, ореол, або нечітка сфера, темної матерії утворюється навколо центру Mrk 1216 приблизно через 3 або 4 мільярди років після великого вибуху. Очевидно, що цей ореол поширився на більшу область, ніж зірки галактики. Формування такої червоної галактики було типовим для широкого кола еліптичних галактик, що спостерігаються сьогодні. Однак, на відміну від Mrk 1216, більшість гігантських еліптичних галактик продовжували поступово збільшуватися в розмірах, коли менші галактики зливалися з ними за космічний час.

SIDEROCRATOR

Телескоп Хаббл показав результати зближення двох галактик.
https://spacetelescope.org/news/heic1910/
Космічний телескоп Hubble отримав нове детальне зображення неправильної галактики NGC 4485, розташованої в сузір'ї Гончих Псів на відстані близько 30 мільйонів світлових років.

Знімок космічної обсерваторії демонструє подвійну природу NGC 4485. Область в лівій частині зображення є відносно спокійною і зберігає сліди початкової спіральної структури галактики. А ось в правій частині можна побачити хаотичне переплетення новонароджених блакитних зір, зоряних скупчень і газово-пилових потоків.

Галактика не завжди виглядала так само - вона отримала нинішній вигляд в результаті взаємодії зі своєю сусідкою NGC 4490. Зараз обидві системи віддаляються одна від одної. Однак в недалекому минулому вони пережили тісне зближення, що змінило їх до невпізнання. Гравітаційний вплив зруйнував оригінальну спіральну структуру NGC 4485 і призвеів до ущільнення міжзоряних газово-пилових хмар, спровокувавши спалах зореутворення.

AlexCherny

https://elementy.ru/novosti_nauki/433367/Ogromnyy_meteoritnyy_krater_pod_ldom_Grenlandii_obrazovalsya_sovsem_nedavno
"На северо-западе Гренландии под километровой толщей льда обнаружен кратер диаметром 31 км. Исследования горных пород и льда показали, что кратер имеет ударное происхождение и что он должен был образоваться сравнительно недавно — от 100 до 11,7 тысяч лет назад, в позднем плейстоцене. Столкновение такого крупного астероида с Землей должно было сопровождаться выделением большого количества энергии, из-за чего расплавилась бы часть ледяного покрова Гренландии и изменились океанические течения. Доказательства того, что такое катастрофическое событие имело место в относительно недалеком прошлом, позволяют пересмотреть имеющиеся представления о том, как и по каким причинам в последнюю ледниковую эпоху на Земле менялся климат. Кроме того, это может пролить свет на обстоятельства вымирания плейстоценовой мегафауны."
[ Невірне посилання на YouTube ]

slava3500

Вибач, но це новину я публикув в этой теме еще 21 ноября, ответ 84

http://www.astroclub.kiev.ua/forum/index.php?topic=43800.80

Игорь Александрович

Обновленное зеркало снимут с телескопа БТА
Руководство Специальной астрофизической обсерватории РАН приняло решение снять с шестиметрового телескопа БТА обновленное зеркало, которое было установлено на телескоп в декабре 2018 года после 11 лет обработки на Лыткаринском заводе оптического стекла. Соответствующий приказ подписал в понедельник директор САО, сообщил N+1 один из сотрудников обсерватории. Астрономические наблюдения с помощью обновленного зеркала продолжались менее полугода, теперь вместо него будет установлено старое зеркало, использовавшееся почти 40 лет, на которое нанесут новый отражающий слой.
В середине февраля 2018 года обновленное зеркало привезли в САО и установили на телескоп. Первые измерения показали, что зеркало не вполне соответствует техническому заданию, а некоторые ученые заявили, что обновленное зеркало даже хуже старого. Однако окончательный диагноз ученые решили ставить по результатам тестовых наблюдений. Для этого стеклянное зеркало покрыли слоем алюминия толщиной около 100 нанометров — только с ним зеркало может хорошо отражать свет; сама стеклянная поверхность зеркала может отражать не больше пяти процентов падающего света.

После алюминирования начались технические наблюдения с помощью телескопа: ученые наблюдали с его помощью яркие звезды и замеряли характеристики поверхности зеркала, снимали гартманограммы. В декабре 2018 года начались плановые наблюдения на телескопе в соответствии с расписанием.

Но качество зеркала действительно оказалось не выше старого. «Зеркало себя проявило, как и предсказывали: спектроскопия с высоким разрешением с ним невозможна, на (спектрографе) SCORPIO даже половины былых результатов не могли получить, спекл-интерферометрия не работает как надо. Качество изображений ужасное», — сказал N+1 другой сотрудник обсерватории.

Теперь зеркало будут снимать, до конца августа на его место планируется установить старое зеркало, в сентябре его будут юстировать и настраивать. Ожидается, что телескоп заработает по расписанию с 1 октября, снятое зеркало будет уложено в контейнер рядом с башней обсерватории.

Ничего не могут нормально до конца довести! Гамноеды!

https://nplus1.ru/news/2019/06/03/comeback

Edward

Из ЛК смогли сделать из ситалла нет...

И это при системе автодоводки!? Мрак...

SIDEROCRATOR

Аміак, виявлений на поверхні Плутона, натякає на наявність рідких підземних вод.

Команда дослідників, пов'язаних з кількома установами в США і одним у Франції, знайшла докази аміаку на поверхні Плутона. У своїй статті, опублікованій у журналі Science Advances , група описує їхній пошук і те, що він міг би відкрити про карликову планету.

Дослідники зосередилися на частині поверхні Плутона, відомої як Вергілій Фосса - область навколо великої тріщини на поверхні. Попередні дослідження показали, що тріщина була результатом вулканічної діяльності. Дослідники вирішили зосередитися на місці, оскільки його червонувато-коричневий колір натякнув на можливу присутність аміаку на поверхні - рідкість у планетарних дослідженнях. Аміак не існує довго на поверхні планетних тіл, тому що він легко руйнується космічними променями і ультрафіолетовим світлом. Дані New Horizons забезпечували ближній інфрачервоний спектр поверхні з роздільною здатністю 2700 метрів на піксель, показавши водяний лід на поверхні і аміак.

Аміак на поверхні Плутона свідчить про те, що карликова планета, ймовірно, приховує рідку воду під її поверхнею внаслідок кріовулканізму, завдяки якому вода, змішана з аміаком, була викинута з тріщини на поверхню. Через природу аміаку, вона не могла існувати дуже довго в геологічному плані - можливо, кілька мільйонів років.
Дослідники відзначають, що незважаючи на температуру поверхні -230 ° C, Плутон може утримувати рідкі підземні води через внутрішнє тепло, яке генерується радіоактивним розпадом його ядра.

https://phys.org/news/2019-05-ammonia-surface-pluto-hints-subterranean.html

SIDEROCRATOR

Нове дослідження різко звужує пошук розвинутих форм життя у Всесвіті.

У новому дослідженні команда під керівництвом UC Riverside виявила, що накопичення токсичних газів в атмосфері більшості планет робить їх непридатними для складного життя, як ми його знаємо.
Традиційно велика частина пошуків позаземного життя зосереджувалася на тому, що вчені називають « житловою зоною », яка визначається як діапазон відстаней від зірки, достатньо теплої, щоб рідка вода могла існувати на поверхні планети. Цей опис працює для основних, одноклітинних мікробів, але не для складних істот, таких як тварини, які включають все від простих губок до людини.

Робота команди, опублікована сьогодні в The Astrophysical Journal , показує, що врахування передбачених рівнів деяких токсичних газів звужує безпечну зону для складного життя принаймні на половину, а в деяких випадках повністю виключає її. Використовуючи комп'ютерні моделі для вивчення атмосферного клімату і фотохімії на різних планетах, колектив спочатку розглядав вуглекислий газ. Будь-який аквалангіст знає, що занадто багато цього газу в організмі може бути смертельним. Але планети, що надто далеко від своєї материнської зірки, вимагають двоокису вуглецю - потужного парникового газу - для підтримання температури вище температури замерзання. Земля включена.

Для підтримки рідкої води на зовнішньому краю звичайної живої зони, планета потребуватиме в десятки тисяч разів більше діоксиду вуглецю, ніж Земля сьогодні. Це виходить далеко за межі, відомі як токсичні для людського і тваринного життя на Землі".

У новому дослідженні робиться висновок, що тільки токсичність вуглекислого газу обмежує простий спосіб життя тварин не більш ніж у половині традиційної житлової зони. Для людей та інших тварин вищого порядку, які є більш чутливими, безпечна зона скорочується до менш ніж однієї третини цієї території.

Більше того, для деяких зірок взагалі не існує безпечної зони, включаючи двох найближчих сусідів Сонця - Проксиму Кентавра та TRAPPIST-1. Тип і інтенсивність ультрафіолетового випромінювання, які вони випромінюють, можуть призвести до високих концентрацій монооксиду вуглецю, та іншого смертоносного газу. Окис вуглецю зв'язується з гемоглобіном у крові тварин - сполуки, що транспортує кисень через тіло. Навіть невеликі кількості його можуть викликати загибель клітин тіла через відсутність кисню.
Діаграма придатності планет до життя.

Окис вуглецю не може накопичуватися на Землі, тому що наше більш гаряче, яскраве сонце веде хімічні реакції в атмосфері, які швидко руйнують його. Хоча команда нещодавно прийшла до висновку, що мікробні біосфери можуть процвітати на планеті з надлишком окисом вуглецю, це звичайно, не буде хорошим місцем для людського або тваринного життя, як ми знаємо його на Землі.

Вчені підтвердили близько 4000 екзопланет, але жодну з них поки не можна буде відвідати особисто. Вони просто надто далеко. Найбільш близьким є Proxima Centauri b. Використання телескопів для виявлення вмісту певних газів у їхній атмосфері є одним з єдиних способів вивчення цих так званих екзопланет.

За винятком Землі, жодна планета в нашій Сонячній системі не містить життя, яке можна охарактеризувати з відстані. Якщо життя існує в іншому місці Сонячної системи, пояснив то воно знаходиться глибоко нижче скелястої або крижаної поверхні. Отже, екзопланети можуть бути нашою найкращою надією на пошук житлових світів, більш схожих на наші власні.
https://phys.org/news/2019-06-narrows-advanced-life-universe.html

slava3500

Я видел эту "новость" ранее, но не стал сюда запостить, потому как это всё еще только предположения. А я публикую только ФАКТЫ.
А в целом, ты-молодец, что пишешь столько сообщений на этом форуме. Без тебя, он скорее всего "загнулся" или стал редко посещаем. И уж очень не хотелось бы падение форума до уровня Звездочёта.

SIDEROCRATOR

Астрономи зафіксували теплове світіння кілець Урана.
https://phys.org/news/2019-06-astronomers-uranus.html

Складене зображення атмосфери Урана і кілець на радіохвилях, зроблене з матрицею ALMA. На зображенні вперше показано тепловиділення з кілець Урана, що дозволяє вченим визначати їхню температуру:(-320 F). Темні смуги в атмосфері Урана на цих довжинах хвиль показують присутність молекул, які поглинають радіохвилі, зокрема сірководню.

Нові зображення, зроблені великою міліметровою і субміліметровою матрицею (ALMA) і дуже великим телескопом (VLT), дозволили кастрономам вперше виміряти температуру кілець: 77 кельвінів або 77 градусів вище абсолютного нуля - температура кипіння рідкого азоту і еквівалент 320 градусів нижче нуля за Фаренгейтом.

Спостереження також підтверджують, що найяскравіше і найщільніше кільце Урана, називане кільцем епсилон, відрізняється від інших відомих кільцевих систем нашої сонячної системи, зокрема вражаюче красивих кілець Сатурна.

Для порівняння, кільця Юпітера містять в основному дрібні частинки мікронного розміру (мікрон - це тисячна частина міліметра). Кільця Нептуна також є в основному пилом, і навіть Уран має широкі листки пилу між вузькими головними кільцями.
Це відкриття - крок до розуміння складу кілець і чи всі кільця походять з одного вихідного матеріалу, або різні для кожного кільця.
Кільцями могли бути колишні астероїди, захоплені гравітацією планети, залишки супутників, що врізалися один в одного і розбиті, залишки розірваних супутників, коли вони надто близькі до Урана, або залишки, що залишилися від часу утворення 4,5 мільярда років тому.
Обидва спостереження VLT та ALMA були розроблені для дослідження температурної структури атмосфери Урана, при цьому VLT зондували коротші довжини хвиль, ніж ALMA.

SIDEROCRATOR

На краю Галактики...
Телескоп Subaru визначив зовнішній край системи Чумацького Шляху.
https://phys.org/news/2019-06-subaru-telescope-outermost-edge-milky.html

Команда дослідників визначила зовнішній край галактики Чумацький Шлях. Використовуючи телескоп Subaru, дослідники досліджували межу зоряної системи. Кінцевий розмір галактики становить 520 000 світлових років в радіусі, що в 20 разів більше відстані між галактичним центром і нашою сонячною системою (26000 світлових років). Зірки, що досягають цих крайніх областей галактики під час своїх орбітальних рухів, - це стародавні зоряні популяції з віком від 12 мільярдів років.

Галактика володіє широко розширеною складовою гало , крім яскравого Чумацького Шляху у вигляді компонента зоряного диска. Гало містить близько 1 млрд. стародавніх зірок і 150 кулястих скупчень з віком від 12 млрд. років. Таким чином, ореол містить залишки старих зірок і зоряних скупчень, що утворилися на першій стадії існування галактики. Це свідчить про те, що галактика була досить великою на початку до пізнішого утворення молодшого, дискового компонента.
Дослідження ступеня цього компонента гало в галактиці подібне до виявлення зовнішньої межі лісу зсередини лісу і спостереження за деревами. Іншими словами, це важке завдання. Так звані сині зірки горизонтальної гілки (BHB), а також змінні RR Lyr є ідеальними показниками для відстеження компонента гало. Це відбувається тому, що вони природно досить яскраві, щоб визначити відстань до них і від них. Однак галактика настільки велика, що неможливо ідентифікувати сліди гало, розташовані на зовнішній межі, використовуючи 2,5-4-метрові телескопи.
Команда дослідників використовували цифрову камеру Hyper Suprime-Cam (HSC) на телескопі Subaru діаметром 8,2 метри. Це дозволило їм захопити віддалені, дуже слабкі маркери ореолу на зовнішньому краю галактики.

Використовуючи дані HSC-SSP, команда отримала просторову щільність зірок BHB над галактичним гало. Хоча ця щільність загалом зменшується, чим далі ви йдете від галактичного центру, команда виявила різке падіння щільності на відстані 520 000 світлових років від центру галактики. Таким чином, команда нарешті спостерігала край галактики.

SIDEROCRATOR

Астрономи виявили одразу 130 короткоперіодних змінних зірок.

https://phys.org/news/2019-06-astronomers-short-period-variable-stars.html
Зоряні скупчення дають чудові можливості для вивчення еволюції зірок, оскільки вони являють собою зірки зі схожими властивостями, наприклад, вік, відстань і початковий склад. Зокрема, астрономи часто шукають змінні зірки в молодих скупченнях, які можуть мати вирішальне значення в розумінні зірок попередньої головної послідовності (PMS) і, отже, початкових фаз зоряної еволюції .

За оцінками, близько 3 мільйонів років, Stock 8 є надзвичайно молодим відкритим скупченням, розташованим на відстані 6700 світлових років , в межах IC 417 регіону HII в сузір'ї Візничого. Відомо, що скупчення містить ряд PMS, O / B-типу, а також інші зірки головної послідовності (MS).

За даними дослідження, 51 з 130 ідентифікованих змінних належать до Stock 8. Двадцять вісім з них є зірками основної послідовності, тоді як інші класифіковані як зірки попередньої основної послідовності. П'ятдесят змінних були ідентифіковані як польові зірки, і 21 з них могли належати популяції блакитного шлейфу (BP) у рукаві Norma-Cygnus.

Крім того, сім змінних основної послідовності були класифіковані як повільні пульсуючі типу В, чотири залишалися невизначеними, два були ідентифіковані як дельта Щита і один як тип бета-Цефея. Решта 14 змінних МС можуть бути новими змінними класу, але, враховуючи те, що їхня поведінка мінливості нелегко пояснити, астрономи пропонують додатковий фотометричний моніторинг цих об'єктів.

Дослідження також показало, що ідентифіковані змінні PMS не старші 5 мільйонів років, і мають масу від 0,5 до 2,8 сонячних мас, відзначаючи також, що вони, швидше за все належать до типу Т Тельця.

Також виділено 5 і 2 з 23 змінних PMS як класичні T Tauri і Herbig Ae / Be відповідно, тоді як 16 PMS зірок класифікуються як слабкі T Tauri йдеться в підсумку.

SIDEROCRATOR

Астрономи визначили масу Чорної діри в сусідній карликовій галактиці.
https://www.space.com

Міжнародний колектив астрономів провів вивчення галактики NGC 4395, розташованої на відстані 14 мільйонів світлових років від Сонця в сузір'ї Гончих Псів. Вона класифікується як спіральна з низькою поверхневою яскравістю. Її діаметр становить 50 тис. світлових років, що вдвічі менше розміру Чумацького Шляху.

Астрономи вивчили аккреційний диск довкола діри і на підставі його спектра визначили масу об'єкта. Результати здивували дослідників - надмасивний об'єкт виявився в 40 разів легше попередніх оцінок (він важчий за Сонце всього в 10 тис. разів).

За своїми характеристиками об'єкт в центрі NGC 4395 відповідає чорній дірі проміжної маси. Передбачається, що в далекому минулому подібні об'єкти зіграли роль «зародків», з яких згодом утворилися сучасні надмасивні чорні діри. За словами дослідників, галактика не демонструє слідів злиттів або недавніх взаємодій зі своїми сусідами. Це означає, що теоретично її центральна чорна діра може бути реліктом, що збереглися з часів Великого Вибуху.

SIDEROCRATOR

Нова теорія походження астероіда Веста
https://phys.org/news/2019-07-asteroid-vesta-cosmic-hit-and-run-collision.html

Пояс астероїдів між Марсом і Юпітером зберігає процеси планетного утворення, застиглого в часі. 2 Vesta, другий за величиною астероїд в цьому поясі, надає вченим можливість вивчити походження і формування планет. Зокрема, Веста зберегла свою кору, мантію і металеве ядро, подібно до Землі. Ретельне дослідження Вести в місії NASA's Dawn показало, що кора на південному полюсі Vesta набагато товща

Недавно, на основі досліджень було запропоновано нову еволюційну історію Vesta, що включає гігантське зіткнення. Це базується на точних вікових визначеннях кристалів циркону з мезосидеритів, типу загадкового метеорита Вестан, і вирішує минулі невизначеності щодо еволюції Вести.

Мезосидерити являють собою тип кам'янистого залізного метеорита, що складається з земної кори і розплавлених основних матеріалів з астероїда / астероїдів. Ці таємничі, рідкісні метеорити дають унікальне уявлення про катастрофічний розпад диференційованих (багатошарових) астероїдів, швидше за все Вести.

Вчені провели високоточні датування, використовуючи ізотопи урану і свинцю двох десятків цирконів в мезосидеритах у провідному світовому університеті з геологічних досліджень, ETH Zurich в Швейцарії.

Як результат, виявили дві важливі дати: 4558,5 та 4,525,39 мільйона років тому, які стосуються початкового утворення кори та металосилікатного перемішування, викликаного космічним зіткненням та ударом".

Дослідники пропонують нове пояснення для цих двох важливих моментів. У новій моделі, після того, як Веста вже диференціювався на різні шари кори, мантії та ядра, інший астероїд розміром близько однієї десятої розміру Вести врізався в неї, викликаючи великі руйнування північної півкулі. Сміття від цього удару з усіх трьох шарів Вести, осіло на південній півкулі Вести, утворивши надзвичайно товсту кору, що космічний апарат NASA Dawn і виявив на південному полюсі Вести. Нова модель також успішно пояснює характерну форму Вести та відсутність мантійного мінералу олівіну в метеоритах Вестан.

Команда вважає, що концепція може бути застосована до інших планетних тіл для реконструкції їхніх історій.

http://www.astroclub.kiev.ua/forum/index.php?topic=20424.msg217774#msg217774

SIDEROCRATOR

Вперше виміряно швидкість обертання надмасивної чорної діри.
https://www.nasa.gov/mission_pages/chandra/images/x-rays-spot-spinning-black-holes-across-cosmic-sea.html

Команда американських астрофізиків провела перше пряме вимірювання швидкості обертання надмасивної чорної діри. Для цього вони скористалися допомогою рентгенівського телескопа Chandra, а також ефектом гравітаційного лінзування. Як відомо, гравітація великих скупчень матерії (галактик або їх кластерів) здатна підсилювати світло, що випускається більш далекими об'єктами. Астрономи часто використовують цей ефект щоб заглянути в найвіддаленіші куточки Всесвіту. У деяких випадках подібне гравітаційне лінзування також може багаторазово «дублювати» зображення. Цей феномен відомий як «Хрест Ейнштейна». При цьому, оскільки фотонам, що йде по різним «маршрутами», потрібен різний час, щоб дістатися до Землі, ці зображення не повністю ідентичні один одному. Фактично ми бачимо один і той же фоновий об'єкт в різні періоди часу.
Для свого дослідження вчені взяли шість квазарів, що знаходяться на відстанях від 8,8 до 10,9 млрд світлових років від Чумацького Шляху. У їх центрах розташовані активні надмасивні чорні діри, маси яких становлять 160-500 млн сонячних.
Проаналізувавши дані Chandra, вчені зуміли встановити розташування регіонів поблизу горизонтів подій чорних дір, що є джерелами потужного рентгенівського випромінювання. В ході подальшого порівняння зображень дослідникам вдалося обчислити швидкість обертання п'яти з шести надмасивних об'єктів.
Найбільш цікавим виявився квазар, відомий під позначенням Q2237 + 0305. Швидкість обертання його центральної чорної діри становить 74% від швидкості світла - це близько до гранично можливого показника. Що стосується решти чотирьох чорних дір, то швидкість їх обертання приблизно вдвічі менше, ніж у об'єкту в центрі Q2237 + 0305.

mpyat2

Знайдено затемнювану змінну з рекордно малим періодом: 6.91 хвилин. Це подвійна система з двох білих карликів (див. криву блиску у вкладенні)
Система відкрита за результатами огляду ZTF (Caltech’s Zwicky Transient Facility, https://en.m.wikipedia.org/wiki/Zwicky_Transient_Facility), вона отримала позначення ZTF J153932.16+502738.8
Оскільки це дуже щільна система з масивних компактних об'єктів, що швидко рухаються по своїх орбітах, вона є джерелом гравітаційних хвиль. Є сподівання, що ці хвилі будуть зареєстровані майбутнім космічним детектором гравітаційних хвиль LISA ( https://www.nature.com/articles/s41586-019-1403-0 )

Посилання: https://physicstoday.scitation.org/do/10.1063/PT.6.1.20190726a/full/

kervran

Коллеги, наслаждайтесь изображениями космического аппарата SOHO.
В данный момент к Солнцу приближается довольно яркая комета-сангрейзер, скорее всего из семейства кометы Крейца. Возможно ее сейчас где-то видно перед рассветом или после заката. Скоро посмотрим последствия - выживет или нет.

https://sohowww.nascom.nasa.gov/data/LATEST/current_c3small.gif

SIDEROCRATOR

Зоряна еволюція в режимі реального часу виявлена у старої зірки T Ursae Minoris
https://phys.org/news/2019-08-stellar-evolution-real-star-ursae.html
https://www.aavso.org/stellar-evolution-real-time-detected-old-star-t-ursae-minoris#overlay-context=node/add/ddblock-news-item

Міжнародній команді астрономів вдалося виявити ознаки старіння у червоного гіганта T UMi. Зірка в сузір'ї Малої Ведмедиці зараз переживає свої останні ядерні "подихи" і незабаром закінчить своє існування.

Життя зірок прогресує дуже поступово, і більшу частину часу ми не можемо виявити проходження часу в цих об'єктах. Відомий виняток із цього правила - вибух наднової, але переважна більшість зірок не переживає цієї фази. Зірки, схожі на Сонце, закінчують своє життя набагато спокійніше: вони через кілька мільярдів років перетворюються на червоних надгігантів, а потім у планетарні туманності, а залишають після себе лише маленького білого карлика.

Астрономи зібрали докази цієї послідовності, спостерігаючи мільйони зірок, кожна з яких різного віку та маси, та обчислюючи "типову" чи середню поведінку, використовуючи зоряні моделі. Однак важко знайти прямі докази того, що будь-яка конкретна зірка йде цим шляхом.

Дослідники з обсерваторії Конколі Угорської академії наук, доктор Ласло Молнар та доктор Ласло Кісс та їхньому міжнародному співробітнику, доктору Мерідіт Джойс, в Австралійському національному університеті, вдалося розкрити прямі докази цієї еволюції.

За останні кілька мільйонів років, під час переходу зірки від червоного гіганта до білого карлика, виробництво енергії у зірки стає нестабільним. Під час цієї фази ядерний синтез спалахує глибоко всередині, викликаючи «гикавку» або теплові імпульси. Ці імпульси викликають різкі, швидкі зміни розміру та яскравості зірки - помітні протягом століть. Таким чином, можливий тепловий імпульс, який можна помітити протягом життя людини.

Ідентифікації сприяє той факт, що ці старі зірки також є змінними зірками. Звукові хвилі змушують їх розширюватися і стискатися періодично, створюючи пульсації протягом довгих циклів. Ці повільні, але дуже помітні зміни світла у багатьох зірок, включаючи T UMi, вже більше століття досліжджуються поколіннями професійних та любителів-астрономів. Незважаючи на подібні терміни, імпульси є двома чіткими явищами, і ми можемо використовувати перше для пошуку показових ознак останніх: коли зірка скорочується під час імпульсу, звукові хвилі досягають меж швидше, скорочуючи тривалі періоди пульсації.

T UMi не був особливо примітною змінною зіркою до 1980-х років, коли період її пульсації почав різко скорочуватися. Тепловий імпульс був теоретично передбачений угорськими астрономами на початку 2000-х, але зоряні еволюційні моделі були недостатньо точними, щоб відповідати спостереженням до теорії до недавнього часу.

Угорські дослідники давно мали намір ще раз поглянути на T UMi, коли стали доступні кращі інструменти та більше даних. Як пояснив доктор Кісс, "Сьогодні, у другій декаді 2000-х років, ми можемо моделювати внутрішні структури, еволюцію та коливання зірок у незрівнянних деталях та точності завдяки величезним розробкам у галузі чисельної астрофізики. Теоретичне розуміння режиму T Ursae Minoris став лише реальною можливістю протягом останніх 4–5 років.

І їх терпіння окупилося, оскільки дані, зібрані всесвітньою мережею спостерігачів Американської асоціації спостерігачів змінних зірок (AAVSO) протягом останнього десятиліття, виявились вирішальними: вони виявили, що в зорі з'явився другий режим пульсації, що дозволяє чітко визначити властивості зірки з набагато більшою точністю, ніж будь-коли раніше.

Детальне фізичне моделювання зірки було здійснено співавтором-дослідником доктором Меріді Джойс з Австралійського національного університету в Канберрі, Австралія. Завдяки їхній співпраці астрономи відтворили поведінку T UMi з найсучаснішими зоряними еволюційними та пульсаційними кодами.

"Хоча наші методи моделювання зірок значно покращилися за останні кілька десятиліть, це саме на першому плані наших можливостей моделювати таку коротку еволюційну подію з такою точністю. Проект вимагав розробки абсолютно нових програмних засобів та інструментів вилучення даних, - сказав доктор Джойс. Щоб поставити складність завдання в контекст: моделі розроблені для відображення мільярдів років зоряного життя, але для розрахунку періодів пульсації потрібна точність порядку 5–10 років.

Але моделі були успішними. Зрештою, підрахунки виявили дуже вагомі докази того, що T UMi надходить у тепловий імпульс, а також додатково показали, що зірка народилася 1,2 мільярда років тому приблизно приблизно вдвічі більше маси Сонця. Це найточніша оцінка маси та віку для цього типу старої, єдиної зірки, коли-небудь досягнутої.

І моделі дали змогу зрозуміти не тільки минуле зірки, але й її майбутнє: астрономи зробили висновок, що ця фаза стиснення триватиме загалом 80–100 років, тобто ми зможемо побачити, як зірка знову розширюється ще 40–60 років. Тестування цього прогнозування буде дуже простим: нам потрібно лише майбутнім поколінням астрономів-аматорів, щоб продовжувати спостерігати за світловими варіаціями T UMi.

Дивлячись далі у часі, моделі також дозволяють припустити, що зірка переживає один з останніх теплових імпульсів, і тому може вступити в свою фазу білого карлика протягом десятків до сотень тисяч років. "Це твереза думка, що навіть" швидкі "події, як початок теплового імпульсу у зірки, все ще вимірюються десятиліттями. Це може зайняти всю наукову кар'єру, щоб остаточно довести або спростувати подібне передбачення. Тим не менш, ми плануємо стежити за T UMi в осяжному майбутньому ", - підсумував доктор Молнар, співавтор дослідження.

Це забезпечить одне з найбільш критичних і прямих випробувань наших моделей зоряної еволюції на сьогоднішній день, але безпосереднє спостереження теплового імпульсу також має більш широкі наслідки. Теплові імпульси збагачують весь Всесвіт. Кілька елементів, включаючи вуглець, азот, олово та свинець, не виробляються надновими, а скоріше в глибинах старих зірок, таких як T UMi.

Ці елементи здатні дістатись до поверхні зірки та потрапляти в навколишнє міжзоряне середовище шляхом змішування, викликаного під час імпульсу . Звідти зоряні вітри виштовхують їх у галактику у вигляді крихітних плям пилу. Ці зерна пилу є будівельними блоками наступних поколінь зірок, завдяки чому можливе утворення планет навколо зірок , і, можливо, навіть життя на основі цих вуглеців на цих планетах.

Новини:

Автор Тема: Новини астрономії, астрофізики, космології (Прочитано 78848 раз)