Тема: Новини астрономії, астрофізики, космології (Прочитано 78866 раз)

Chepurny · « : 13 Квітня 2018, 15:43:12 »

Розміщуючи новини в даній темі, дотримуйтесь наступних рекомендацій:

1. Публікуйте новини, які ви вважаєте цікавими та актуальними для любителів астрономії.
2. Посилання на джерела новин – обов’язкове (якщо є можливість, вказуйте також оригінальні першоджерела новин). При цитуванні надавайте посилання на текст, звідки взята цитата.
3. Уникайте задовгого «копі-пасту». Проте, дозволяється «копі-паст» (повний або частковий) з іншого надійного ресурсу, якщо розміщений там текст являється вашим власним твором або перекладом.
4. Уникайте створення постів, що мають лише посилання на джерело, хоча б дуже стислий переказ суті новини своїми словами – обов’язковий.
5. Уникайте новин з «жовтої преси» та з сайтів загальних новин. Користуйтесь спеціалізованими ресурсами, які ви вважаєте надійними.
6. Уникайте невичитаних автоматизованих перекладів.

SIDEROCRATOR

Телескоп ATLAS виявив перший у своєму роді астероїд із кометним хвостом
https://phys.org/news/2020-05-atlas-telescope-first-of-its-kind-asteroid-comet-like.html

Asteroid Terrestrial-impact Last Alert System (ATLAS) виявила перший відомий астероїд-троянець сімейства Юпітера, який має хвіст і схожий на комету .

Хоча ATLAS виявив понад 40 комет, те, що робить цей об'єкт надзвичайним, - це його орбіта. Ранні вказівки на те, що це був астероїд поблизу орбіти Юпітера, тепер були підтверджені точними вимірюваннями багатьох різних обсерваторій. Насправді, 2019 LD2 - це особливий вид астероїда під назвою Троянець сімейства Юпітера - і в жодного об'єкта такого типу ще ніколи не було виявлено, щоб він викидав пил та газ, як комета.

Троянські астероїди слідують за тією ж орбітою, що і планета, але залишаються або на 60 градусів вперед, або на 60 градусів позаду по орбіті. Земля має щонайменше один троянський астероїд, а Нептун - десятки. Юпітер налічує сотні тисяч. Троянські астероїди Юпітера обертаються навколо Сонця у двох величезних роях, один рій, який обертається попереду планети (де був знайдений LD2 2019 року) і один рій, який іде за нею. Троянські астероїди були захоплені на ці орбіти магнітним полем Юпітера.

"Ми десятиліттями вірили, що троянські астероїди повинні містити велику кількість льоду під їхніми поверхнями, але ніколи не мали доказів до цих пір. ATLAS показав, що прогнози їх крижаної природи цілком можуть бути правильними", - сказав один з керовників проекту Алан Фіцсиммонс.

Що могло змусити LD2 раптом проявити кометну поведінку? Можливо, Юпітер захопив його лише нещодавно з більш віддаленої орбіти, де поверхневий лід ще міг бути. Можливо, нещодавно він зазнав зсуву або удару від іншого астероїда , оголюючи лід, який раніше був захований під шарами пилу і каміння.
Безперечно, що Всесвіт сповнений сюрпризів, і пошуки небезпечних астероїдів, часто роблять несподівані відкриття захоплюючих обєктів, які можуть розкрити більше про історію нашої Сонячної системи.

Игорь Александрович

Chepurny

4. Уникайте створення постів, що мають лише посилання на джерело, хоча б дуже стислий переказ суті новини своїми словами – обов’язковий.

slava3500

Телескоп ESO наблюдает возможное рождение планеты

На снимке – диск вокруг молодой звезды AB Возничего, вблизи которой с телескопом ESO(VLT) замечены признаки рождения планеты. Вблизи центра кадра во внутренней части диска мы видим «изгиб» (ярко-желтый цвет), который, как считают ученые, отмечает место формирования планеты. Эта точка в системе AB Возничего лежит примерно на таком же расстоянии от материнской звезды, на каком Нептун находится от Солнца.
Снимок получен с приемником SPHERE на VLTESO в поляризованном свете.

Наблюдения на Очень Большом телескопе VLT Европейской Южной обсерватории (ESO) дали яркое свидетельство рождения планетной системы. В плотном газопылевом диске вокруг молодой звезды AB Возничего астрономы заметили специфическую спиральную структуру с изгибом, отмечающим возможное местонахождение рождающейся планеты. Наблюдаемая особенность может являться первым прямым свидетельством появления новорожденной планеты.

На новых снимках звезды AB Aurigae, расположенной в 520 световых годах от Земли в созвездии Возничего (Auriga), вокруг звезды обнаружена эффектная спиральная газо-пылевая структура. Спирали такого вида свидетельствуют о присутствии в диске новорожденных планет, которые «расталкивают» газ, создавая в диске “возмущения в форме волны, нечто вроде следа, который лодка оставляет на воде озера”,— объясняет Эммануэль Ди Фолько (Emmanuel Di Folco) из Лаборатории астрофизики в Бордо (LAB) во Франции, участвовавший в исследованиях. Когда планета обращается вокруг центральной звезды, эта волна приобретает форму спирального рукава. Область очень яркого желтого «перегиба» вблизи центра нового изображения AB Возничего, находящаяся от материнской звезды примерно на том же расстоянии, на каком Нептун находится от Солнца – одно из возмущений, где, по мнению исследователей, и формируется планета.

Подробнее https://www.eso.org/public/russia/news/eso2008/?lang

SIDEROCRATOR

Найбільший супутник Сатурна віддаляється від планети в 100 разів швидше, ніж вважалося
https://www.nature.com/articles/s41550-020-1120-5

Дослідницька група на чолі з Вейлері Лейні з Паризької обсерваторії встановила, Що супутник Сатурна Титан віддаляється від своєї планети зі швидкістю 11 сантиметрів на рік. Це приблизно в 100 разів швидше, ніж передбачалося в попередніх дослідженнях. Вчені встановили, що Титан виник набагато ближче до Сатурна і змістився на свою нинішню орбіту в 1,2 мільйона кілометрів від планети за 4,5 мільярда років.

Це відкриття може пролити світло на давнє питання про те, коли кільця Сатурна і система з більш ніж 80 супутників планети були утворені. Спираючись на нові дані, вчені стверджують, що Титан спочатку обертався навколо планети-господаря на значно ближчій орбіті. Але за 4,6 мільярди років він відійшов на нинішню відстань в 1,2 мільйона кілометрів. Це вказує на те, що вся система Сатурна розширювалася швидше, ніж передбачали всі попередні наукові моделі.

"Більшість попередніх робіт передбачали, що супутники, такі як Титан біля Сатурна або Каллісто біля Юпітера, були утворені на орбітальній дистанції, подібній до тієї, яку ми спостерігаємо зараз", - каже асистент професора теоретичної астрофізики Каліфорнійського інституту технологій і співавтор дослідження Джим Фуллер. "Нові дані означають, що система супутників Сатурна і, вірогідно, його кільця сформувалися й еволюціонували більш динамічно, ніж раніше вважалося", - додав він. Коли супутник обертається навколо планети, його невелика гравітаційна дія на батьківський світ створює тимчасову "бульбашку" в процесі його проходження. Періодична поява й закріплення таких бульбашок в батьківській планеті генерує енергію, яка в довгостроковій перспективі передається супутнику і дуже повільно відштовхує його далі. На Землі люди спостерігають цей ефект на прикладі припливів і відпливів океанів, спричинених гравітацією Місяця, який віддаляється від нашої планети зі швидкістю 3.8 сантиметри на рік. Пів століття вчені здебільшого покладалися на цю теорію для розрахунку швидкості, з якою супутник віддаляється від планети-господаря. Але ці ж розрахунки тепер можна використати для визначення віку супутників. Згідно з ними, у системах з багатьма супутниками, таких як на орбіті Сатурна, зовнішні супутники, такі як Титан, повинні віддалятися від планети повільніше, ніж ті, які розташовані у внутрішньому колі. Тому що на своїй орбіті вони проходять більші відстані. Тому вони розташовані далі від свого гравітаційного впливу. Читайте також У NASA показали планету з двома сонцями, виявлену телескопом TESS (відео) Але Фуллер опублікував дослідження, в якому описав альтернативну теорію. Згідно з нею, зовнішні супутники віддаляються від планет в такому ж темпі, як і ті, які розташовані у внутрішньому колі. Тому що вони можуть бути замкнені в певній орбітальній взаємодії з планетою. І це може призвести навіть до того, що планета буде відштовхувати їх з більшою швидкістю. Згідно зі стандартною теорією, Титан повинен віддалятися від Сатурна зі швидкістю 0,1 сантиметра на рік. Але нові дані підтвердили, що прогноз Фуллера був більш точним. Дослідники використали зображення, зняті космічним апаратом Cassini за період з 2006 до 2016 року, щоб відстежити позицію Титана відносно зірок на фоні, щоб оцінити, де лежить його орбіта. Читайте також Вчені вперше побачили на супутнику Сатурна Титані пилові бурі Свої розрахунки вони порівняли з результатами даними радіохвиль, зібраних Cassini в ході незалежного процесу. Ця інформація теж дозволила розрахувати, як орбіта Титана змінювалася. "Використовуючи два різних набори даних, ми отримали повністю узгоджені результати, які відповідають теорії Джима Фуллера, який передбачив значно швидшу міграцію Титана", - сказав співавтор нового дослідження з Болонського університету Паоло Тортора.

SIDEROCRATOR

Автоматична міжпланетна станція NASA New Horizons офіційно провела свій перший міжзоряний експеримент з паралаксу.
https://phys.org/news/2020-06-horizons-interstellar-parallax.html
Це перший випадок, коли космічний корабель відправив зображення неба назад на Землю з такої великої відстані, що зірки виявилися в різних положеннях, ніж їх видно з Землі. New Horizons На момент спостережень знаходилася на відстані більше 4,3 мільярда миль (приблизно 7 мільярдів кілометрів) від Землі, де радіосигналу, який рухався зі швидкістю світла, було потрібно трохи менше шести годин і 30 хвилин, щоб дістатися додому.

Вид Проксіми Кентавра з Землі та з Нових горизонтів
Нові горизонти має на даний час найбільшу базову лінію паралакса, коли-небудь зроблену - понад 4 мільярди миль - і є першою демонстрацією легко помітного зоряного паралакса, 22-23 квітня космічний апарат перевів телескопічну камеру на пару "найближчих" зірок, Проксіму Кентавра та Вольф 359, показавши, що вони виглядають в інших місцях, ніж ми бачимо з Землі.

SIDEROCRATOR

Опубліковано рентгенівську карту всього неба
http://press.cosmos.ru/art-xc-x-ray-sources-all-sky-survey
Телескопи ART-XC і eROSITA на борту орбітальної обсерваторії "Спектр-РГ" завершили свій перший огляд всього неба в рентгенівських променях.

До вечора 11 червня телескоп СРГ/еРозіта завершив побудову карти, що охоплює всю небесну сферу, площа якої становить 41 тисячу 253 квадратних градуси. На це пішло півроку. На цих картах зареєстровано близько півмільйона рентгенівських джерел.

На першій карті в більш м'якому діапазоні енергій 0.3–0.7 кеВ добре видно залишки спалахів наднових (сліди загибелі зірок) і випромінювання "теплого" міжзоряного газу з температурою в сотні тисяч градусів Кельвіна, а також відносно близькі зірки з коронами, набагато потужнішими, ніж у Сонця. Їх більше ста тисяч.

Звертає на себе увагу Північний Полярний Шпур — найяскравіша і найдовша в м'яких рентгенівських променях область нашої Галактики. Добре видно темну смугу, що протягнулася вздовж площини нашої Галактики, де поверхнева яскравість рентгенівського випромінювання менше, ніж в інших частинах карти. Це пов'язано з поглинанням м'яких рентгенівських променів газом і пилом в диску нашої Галактики.

"Вже зараз зрозуміло, що дані телескопа СРГ/еРозіта на борту "Спектр-РГ" дозволять нам уточнити кількість атомарного і молекулярного газу і пилу в різних напрямках на небі", — говорить академік Рашид Сюняєв, науковий керівник проєкту "Спектр-РГ", науковий керівник відділу астрофізики високих енергій ІКД РАН.

На другій карті в діапазоні 0.7–2.3 кеВ в основному проявляють себе позагалактичні об'єкти. Ми бачимо сотні тисяч ядер активних галактик і квазарів, випромінювання яких пов'язане з акрецією (падінням) речовини на надмасивні чорні діри, і тисячі масивних скупчень галактик, заповнених в основному загадковою "темною речовиною" і гарячим міжгалактичним газом. Абсолютна більшість цих об'єктів знаходиться на космологічних відстанях від нас, що перевищують мільярди світлових років.

У цьому діапазоні ми також бачимо рентгенівські пульсари, білі карлики, які знаходяться у процесі акреції, і багато інших типів галактичних джерел рентгенівського випромінювання.

Більшість об'єктів, які детектуються, спостерігаються вперше. Точні вимірювання їх положень, з точністю порядку декількох кутових секунд, дозволяють ототожнити помітну частину об'єктів із джерелами, які відкриваються, відомими в оптичному або інфрачервоному діапазонах спектру. На більшість рентгенівських джерел телескоп СРГ/еРозіта "дивився" лише по 150–300 секунд.

Яскраве випромінювання в центральній частині карти пов'язано з випромінюванням гарячого газу і молодих об'єктів різної природи в областях зореутворення в сузір'ї Лебедя, включаючи відомий залишок спалаху наднової Петля в Лебеді, ряду планетарних туманностей і скупчень молодих зірок, а також найвідоміших рентгенівських джерел, таких як чорна діра Лебідь X-1 і нейтронні зірки Лебідь X-2 X-3, а також знаменита далека радіогалактика Лебідь А.

Через ефекти проекції на наведених вище картах майже не видна зона центру Галактики, що представляє величезний інтерес для астрономів. Вона показана на першій мапі, розмір зображення 40х20 градусів.

Надмасивна чорна діра Sgr A* знаходиться на правій межі цієї карти в площині Галактичного екватора. Ця область багата рентгенівськими джерелами різної природи, але сильно поглинена в м'яких рентгенівських променях через високу концентрацію молекулярного газу. Яскраві джерела в цій області виглядають сильно розмитими через їх високу яскравість.

Перша ж карта неба в рентгенівських променях телескопа СРГ/еРозіта перевищила по чутливості, кутовому дозволу і числу спостережуваних джерел карту знаменитого німецького супутника ROSAT, яка протягом 30 років була кращою в світі.

Телескопи обсерваторії СРГ сканують небо уздовж великого кола на небесній сфері, площина якого повертається приблизно у відповідності з рухом Землі навколо Сонця. Всі скани перетинаються в полюсах екліптики, де рентгенівська карта неба має найбільшу чутливість. Щільність об'єктів, що детектується телескопом СРГ/еРозіта, в цих зонах, досягає близько 700 джерел на квадратний градус.

Телескопи обсерваторії "Спектр-РГ" продовжують роботу. Планується, що після маневру корекції орбіти, наміченого на середину червня, і коротких калібрувальних спостережень, необхідних для підтвердження параметрів спектрального відгуку телескопів, обсерваторія почне другий огляд неба.

Планується отримати ще 7 таких карт протягом наступних трьох з половиною років. Сумарна карта буде набагато більш детальною, ніж перша, за рахунок постійного збільшення експозиції та чутливості, звичайно за умови безперервної та якісної роботи супутника і його телескопів.

"Тоді з'явиться впевненість, що наші карти і каталоги джерел будуть використовуватися астрофізиками і космологами всіх країн світу, як мінімум, наступні двадцять років, — поки одне з космічних агентств не вирішить, що пора робити нову, ще більш докладну карту рентгенівського неба", — говорить Рашид Алієвич.

Очікується, що другий огляд неба триватиме до кінця року. Сума даних двох оглядів дозволить більш ніж удвічі збільшити число рентгенівських джерел, що детектуються, а порівняння карт дозволить дослідити змінність джерел і відкривати нові унікальні об'єкти на небі.

Підприємства ГК "Роскосмос" ведуть управління супутником, антени далекого космічного зв'язку щодня здійснюють прийом наукових даних і посилають команди на супутник і наукові прилади, що знаходяться на відстані в півтора мільйони кілометрів від Землі (в чотири рази далі Місяця). Вчені ІКД РАН у віддаленому режимі ведуть обробку наукових даних на потужних комп'ютерах у центрі даних проєкту. Карту на протилежній половині неба будують вчені німецького Інституту позаземної фізики Товариства імені Макса Планка. Разом ці дві "половинки" покривають всю небесну сферу.

SIDEROCRATOR

Створений NASA і ESA космічний апарат вперше наблизився до поверхні Сонця.
https://phys.org/news/2020-06-solar-orbiter-approach-sun.html

15-го червня місія ESA, що досліджує сонячну енергію, здійснила перший підхід до зірки, наблизившись до її поверхні на відстань 77 мільйонів кілометрів, приблизно на половину відстані між Сонцем та Землею.

Основна мета цих ранніх спостережень - довести, що телескопи Сонячного орбітера готові до майбутніх наукових спостережень.

Вперше вчені зможуть зібрати зображення з усіх наших телескопів і побачити, як вони беруть додаткові дані про різні частини Сонця, включаючи поверхню, зовнішню атмосферу чи корону та геліосферу навколо неї.

Вчені також проаналізують дані чотирьох приладів in situ, які вимірюють властивості навколишнього середовища навколо космічного корабля, такі як магнітне поле та частинки, що утворюють сонячний вітер .

Космічний апарат здійснить наступний перигелій на початку 2021 року. Під час першого близького наближення до основної наукової фази, на початку 2022 року, він наблизиться до Сонця на 48 мільйонів кілометрів.

Оператори КА потім використовуватимуть гравітацію Венери, щоб поступово змістити орбіту космічного корабля з площини екліптики, в якій орбіти планет Сонячної системи. Ці маневри, , дозволять КА дивитись на сонце з більш високих широт і отримувати перший в історії справжній вигляд його полюсів. Вивчення активності в полярних регіонах допоможе вченим краще зрозуміти поведінку магнітного поля Сонця, яке зумовлює створення сонячного вітру, що в свою чергу впливає на навколишнє середовище всієї Сонячної системи.

Оскільки космічний апарат зараз знаходиться на відстані 134 мільйонів кілометрів від Землі, для завантаження всіх зображень перигелію знадобиться приблизно тиждень через 35-метрову антену з глибокого космосу ESA в місті Маларгю, Аргентина. Потім наукові колективи опрацюватимуть зображення, перш ніж публікувати їх в середині липня. Дані з in-situ приладів стануть оприлюдненими пізніше цього року, після ретельного калібрування всіх індивідуальних датчиків.

SIDEROCRATOR

ExoMars виявив унікальне зелене сяйво в атмосфері Марса
https://phys.org/news/2020-06-exomars-unique-green-red-planet.html

Поява зеленої димки передбачалася теоретичними моделями, але помітити її вдалося лише зараз за допомогою апарату Trace Gas Orbiter (TGO). Вчені відзначають, що помічене світіння атмосфери відрізняється від полярних сяйв, які можна побачити на Землі та інших планетах.

Такі сяйва виникають через взаємодію атмосфери і заряджених частинок сонячного вітру. На Землі такі події потрапляють під вплив сильного магнітного поля нашої планети, яке відштовхує молекули до полюсів. На Марсі не виникає такого ефекту через те, що у планети немає глобального магнітного поля.

Астронавти МКС також спостерігали зеленувате світіння атмосфери Землі. Тепер же аналогічне явище помітили і на Марсі. В атмосфері нашої планети багато кисню, але на Марсі він присутній тільки як продукт розпаду вуглекислого газу. Сонячне світло діє на молекулу СО2, в результаті чого вивільняються атоми кисню, які і надають зеленуватого світіння атмосфері.

Згідно з даними, зібраними TGO, кисневе світіння в атмосфері Червоної планети було помічено на висоті 80-120 кілометрів. За словами дослідників, подальше спостереження за цим феноменом дозволить дізнатися нові подробиці про атмосферу Марса.

slava3500

Опубликован самый подробный рентген-снимок неба.

Российско-немецкая обсерваторная станция "Спектр-РГ" находится в 1,5 млн километров от Земли. С декабря прошлого года она сканировала космос с помощью рентгеновских лучей. Теперь нам доступны первые снимки.

На опубликованных цветных рентген-снимках - обычная жизнь Вселенной: ускорение и распад материи, нагретой до сверхвысоких температур, обжигающий газ, ненасытные черные дыры и взрывы звезд.

По центру изображения проходит плоскость галактики Млечный Путь. Он выглядит как темная полоса, потому что молекулярный газ и звездная пыль поглощают большую часть рентгеновских лучей.

Подробнее https://www.bbc.com/russian/news-53107551

SIDEROCRATOR

Обертання галактик показало, що Всесвіт може бути структурованим і теж обертатися.
https://aas.org/sites/default/files/2020-05/lior_aas236.pdf

Зіставлення більш ніж 200 тисяч спіральних галактик виявило несподівані дивацтва в напрямках їх обертання. Вони можуть вказувати на те, що і ранній Всесвіт міг обертатися. Про це Ліор Шамір (Lior Shamir) з Канзаського університету повідомив на 236-й зустрічі Американського товариства астрофізики (AAS), яка проходила недавно онлайн. Коротко про роботу розповідає прес-служба університету. Насправді, зазвичай вважають, що на великих масштабах наш Всесвіт однорідний і ізотропний: немає жодних відмінностей у фізичних законах і процесах, що протікають в різних її регіонах та напрямах. Розширюється він також одночасно і однаково на всі боки. Лише деякі рідкісні і нез’ясовні дивацтва в спостережних даних змушують замислитися над тим, чи немає у Всесвіті певної структурованості і нерівномірності. На це вказують і нові результати Ліора Шаміра
Астроном використовував дані оглядів SDSS і Pan-STARRS, які в автоматичному режимі отримали зображення мільйонів галактик з усього небесного зводу, а також знімки космічного телескопа Hubble. Відібравши спіральні, Шамір за допомогою нейромережі розпізнав напрямки їх обертання. У результаті виявилося, що кількість спіральних галактик, які обертаються за годинниковою стрілкою і проти неї (з точки зору спостерігача на Землі), розрізняється приблизно на два відсотки
Різниця невелика, однак навряд чи може бути випадковою, причому вона стає тим більшою, чим далі вони розташовані. Можливо, це вказує на те, що ранній Всесвіт був менш хаотичним, ніж сучасний. Крім того, ця асиметрія обертання спіральних галактик різна в різних напрямках. За словами Ліора Шаміра, така картина може говорити про наявність у Всесвіті певних гармонік — квадруполя; інакше кажучи, про існування в ній чотирьох «полюсів» і осей обертання. Такі гармоніки простежуються і в реліктовому мікрохвильовому фоні Всесвіту. Однак вони не дозволяють простежити за рухами полюсів квадруполя в часі, тоді як по обертання спіральних галактик можна з’ясувати їх навіть в далекому минулому

SIDEROCRATOR

Виявлено зорю з незвичайним хімічним складом.
https://phys.org/news/2020-06-peculiar-chemical-abundance-pattern-star.html

Зірка знаходиться на відстані дев'яти тисяч світлових років від Землі.

В ході спостереження за зіркою RAVE J183013.5-455510 вона виявилася однією з найбідніших на метали в досліджуваному Всесвіті.

Вчені вважають, що в атмосфері старих, маломасивних зірок з низькою металевістю містяться хімічні відбитки перших зоряних популяцій. Закономірності хімічного складу зірок з надзвичайно низьким вмістом металів (extremely metal-poor stars, EMP) можуть дати вченим важливу інформацію про природу найперших зірок, що сформувалися в нашому Всесвіті.

Попередні дослідження показували, що зірка RAVE J183013.5-455510, яка знаходиться на відстані дев'яти тисяч світлових років від нас, відноситься до групи зірок з низькою металічністю. Тепер же вчені вирішили перевірити це твердження. Вони використовували спектрограф EFOSC-2 3,58-метрового телескопа New Technology Telescope, а також спектрограф MIKE одного з так званих Магелланових телескопів з чаші діаметром 6,5 метра.

При більш детальному розгляді зірка виявилася дуже незвичайною. Вона поєднує риси так званих CEMP-no-зірок, при формуванні яких r-процес формування важких ядер шляхом захоплення нейтронів не відіграє помітної ролі, і CEMP-r-зірок, в яких інтенсивність r-процесу була помірною.

Зірка виявилася однією з найбідніших на метал у досліджуваному Всесвіті. Її показник металличности дорівнює -3,57 — вміст металів у ній в тисячу з гаком разів менше, ніж у Сонця. Незвичайна зірка збагачена вуглецем, азотом і киснем, а також демонструє надлишок таких елементів, як барій, лантан і церій.

SIDEROCRATOR

Радіотелескопи продемонстрували величезну атмосферу Антареса
https://public.nrao.edu

Команда європейських астрономів провела найбільш детальне дослідження атмосфери Антареса в міліметровому і сантиметровому діапазонах. Для цього використовувалися комплекси радіотелескопів ALMA і VLA. Результати показали, що межі газової оболонки гіганта простягаються навіть далі, ніж вважалося раніше. Її сліди знайдені на відстані, що досягає 12 радіусів зірки.

Особливу увагу було приділено хромосфері - зовнішній оболонці світила, що розігрівається магнітними полями і ударними хвилями. Спостереження показали, що хромосфера Антареса простягається на 2-2,5 його радіуса (для порівняння: у Сонця цей показник становить лише 0,5% від його радіуса). Іншою несподіванкою стала температура: хромосфера виявилася помітно холодніше, ніж вважалося раніше. Її максимальна температура не перевищує 3500 ° C, тоді як у Сонця цей показник може досягати 20 тис. Градусів за Цельсієм.

За словами вчених, наявні дані вказують на те, що по своїй температурі і щільності атмосфера Антареса є дуже неоднорідну структуру. У цьому плані він нагадує іншого «вмираючого гіганта» - Бетельгейзе (α Оріона). У майбутньому астрономи мають намір продовжити вивчення червоних гігантів, щоб визначити, як виникають холодні і гарячі ділянки в їх атмосферах і як вони впливають на викид речовини, яке в майбутньому стає «будматеріалом» для формування нових зоряних систем.

SIDEROCRATOR

Нові докази раннього формування океанів на Плутоні
https://phys.org/news/2020-06-evidence-hot-scenario-early-ocean.html
Нагромадження нового матеріалу під час утворення Плутона, можливо, генерувало достатню кількість тепла для створення рідкого океану, який зберігається під крижаною корою до наших днів, незважаючи на орбіту карликової планети, віддалену від сонця, у холодних зовнішніх областях Сонячної системи.

Цей сценарій "гарячого початку", суперечить традиційному погляду на походження Плутона як на кулю замерзлого льоду та гірської породи, в якій радіоактивний розпад міг врешті-решт генерувати достатню кількість тепла для розплавлення льоду який утворив підземний океан.

"Тривалий час люди думали про теплову еволюцію Плутона та здатність океану вижити до наших днів", - сказав співавтор Френсіс Німмо, професор Землі та планетарних наук в Університеті Санта-Крус. «Тепер, коли ми маємо зображення поверхні Плутона з місії New Horizons НАСА, ми можемо порівняти те , що ми бачимо , з передбаченнями різних моделей теплової еволюції.»

Оскільки вода розширюється, коли вона замерзає і стискається, коли вона плавиться, сценарії гарячого старту та холодного старту мають різні наслідки для тектоніки та наслідків поверхневих особливостей Плутона.

"Ми бачимо багато доказів розширення, але ми не бачимо жодних доказів стиснення, тому спостереження більше відповідають тому, що Плутон починався з рідкого океану".

Теплова і тектонічна еволюція холодного формування Плутона насправді трохи складна, тому що після початкового періоду поступового танення підземний океан почав би замерзати. Тож стиснення поверхні відбуватиметься на ранніх стадіях з подальшим розширенням протягом усієї історії Плутона.

Найдавніші риси поверхні Плутона важче зрозуміти, але схоже, що існувало і давнє, і сучасне розширення поверхні. Наступним питанням було те, чи достатньо енергії, щоб дати Плутону гарячий старт. Двома основними джерелами енергії будуть тепло, що виділяється при розпаді радіоактивних елементів у гірській породі, і гравітаційна енергія, що виділяється, коли новий матеріал бомбардує поверхню зростаючої протопланети.

Розрахунки Берсона показали, що якби вся гравітаційна енергія була збережена як тепло, це неминуче створило б початковий рідкий океан . На практиці, однак, значна частина цієї енергії випромінюватиметься від поверхні, особливо якщо накопичення нового матеріалу відбуватиметься повільно.

"Те, як Плутон був сформований в першу чергу, має велике значення для його теплової еволюції", - сказав Німмо. "Якщо він формується занадто повільно, гарячий матеріал на поверхні випромінює енергію в космос, але якщо досить швидко, тепло потрапляє всередину".

Дослідники підрахували, що якби Плутон формувався протягом періоду, меншого за 30 000 років, то він би починався з гарячої фази. Якби замість цього нарощення відбулося протягом декількох мільйонів років, гарячий початок був би можливий лише в тому випадку, якщо великі удари поховали б свою енергію глибоко під поверхнею.

З нових висновків випливає, що інші великі об'єкти поясу Койпера, ймовірно, також почалися з гарячої фази і могли мати ранні океани. Ці океани могли зберегтись до наших днів у найбільших об'єктах, таких як карликові планети Еріс та Макемаке.

"Навіть у цьому холодному середовищі, настільки віддаленому від сонця, всі ці світи, можливо, утворилися швидко і гаряче, з рідкими океанами", - сказав Бірсон.

slava3500

Астрономы обнаружили самый молодой горячий юпитер

Астрономы обнаружили самый молодой горячий юпитер из известных на сегодняшний день. Как сообщается в статье в The Astronomical Journal, его возраст составляет не более 17 миллионов лет. Экзопланета совершает один оборот вокруг материнской звезды всего за 7 дней, поэтому исследователи с ее помощью планируют объяснить, как газовые гиганты оказываются столь близко к своим светилам.
Выяснилось, что вокруг HIP 67522 вращается планета, получившая название HIP 67522 b, с радиусом около 10 земных. Так как возраст материнской звезды известен (он составляет 17 миллионов лет), это позволяет утверждать, что горячий юпитер, по всей видимости, всего на несколько миллионов лет моложе. Это самый молодой горячий юпитер из известных на сегодняшний день.

Подробнее
https://iopscience.iop.org/article/10.3847/1538-3881/ab94b7

SIDEROCRATOR

Ще на тему ренгенівського огляду неба, карта з ототожненими діпскай об'єктами.

slava3500

Астрономи знайшли у зірки AU Мікроскопа нептуноподобную планету

Зразковий вид очима художника.

Астрономи виявили нептуноподобную екзопланету в системі зірки AU Мікроскопа. На сьогоднішній день це єдина відома найближча до нас система, в якій є молода карликова зірка, екзопланета і залишковий диск, а спостереження за нею дозволять перевірити поточні моделі формування та еволюції планет. Стаття опублікована в журналі Nature.
AU Мікроскопа - друга по близькості до нас зірка до головної послідовності: відстань до неї оцінюється в 31,9 світлових року.
У 2004 році спостереження за AU Мікроскопа виявили у неї залишковий диск, видимий з ребра. Він тягнеться приблизно від 35 до 210 астрономічних одиниць від зірки і характеризується асиметричністю і наявністю пустот і згустків.
Відкриття вдалося зробити завдяки даним космічного телескопа TESS, хто спостерігав за AU Мікроскопа, а потім його підтвердили за допомогою аналізу даних космічного інфрачервоного телескопа «Спітцер», який також зафіксував проходження екзопланети по диску зірки.
Аналіз даних показав, що радіус AU Mic b - приблизно 0,4 радіуса Юпітера, екзопланета знаходиться на відстані 0,07 астрономічних одиниць від зірки і робить один оборот навколо неї за 8,46 земних дня.
Таким чином, AU Мікроскопа - єдина відома зараз близька до нас система з молодою карликової зірки, екзопланети і залишкового диска. Це робить її унікальною метою для подальших спостережень, які повинні допомогти уточнити масу екзопланети, а також розібратися в процесах її взаємодії із залишковим диском, що дозволить перевірити поточні моделі формування та еволюції планет.
https://www.nature.com/articles/s41586-020-2400-z
https://nplus1.ru/news/2020/06/26/au-mic-b

slava3500

NASA cоздали симулятор закатов на разных планетах

Видео закатов на Венере, Марсе, Уране и т.д.

https://www.nasa.gov/feature/goddard/2020/nasa-scientist-simulates-sunsets-on-other-worlds

Chepurny

На початку місяця була знайдена (перевідкрита) комета 12P/Pons–Brooks як об'єкт 23м на відстані 11.9 а.о. (за орбітою Сатурна). Це комета "галлеєвського" типу з періодом 71 рік, відома з 1812 року (китайські хроніки начебто повідомляють про неї в 1500 р до н е). Розрахунки показують, що перигелій комета пройде 20-21 квітня 2024 року, найближче до Землі (1.5 а.о.) буде 2 червня 2024 року. Повинна бути цікавим об'єктом для аматорів, хоч і не надто яскравим (прогнозована яскравість біля 5м)

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%B0_%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B0_%E2%80%94_%D0%91%D1%80%D1%83%D0%BA%D1%81%D0%B0
https://en.wikipedia.org/wiki/12P/Pons%E2%80%93Brooks

SIDEROCRATOR

Аматор астрономії виявив новий ураган на Юпітері.
https://www.nasa.gov/image-feature/jpl/clyde-s-spot-on-jupiter

Новий ураган виявив астроном-любитель Клайд Фостер з Південної Африки. Вранці 31 травня, спостерігаючи за газовим гігантом за допомогою свого телескопа, він помітив яскраву пляму. Цікаво, що її не було на знімках, які на кілька годин раніше зробили астрономи з Австралії.

2 червня «Юнона» здійснила 27 зближення з Юпітером. Вчені визначили, що їй вдасться зробити знімок регіону, в якому розташовується пляма, яку вже назвали «пляма Клайда».

Пляма являє собою потік хмарного матеріалу, який спалахує над верхніми шарами хмар Юпітера. Такі «спалахи» періодично з'являються в цьому регіоні, який відомий як Південний помірний пояс.

Новини:

Автор Тема: Новини астрономії, астрофізики, космології (Прочитано 78866 раз)