Тема: Новини астрономії, астрофізики, космології (Прочитано 78865 раз)

Chepurny · « : 13 Квітня 2018, 15:43:12 »

Розміщуючи новини в даній темі, дотримуйтесь наступних рекомендацій:

1. Публікуйте новини, які ви вважаєте цікавими та актуальними для любителів астрономії.
2. Посилання на джерела новин – обов’язкове (якщо є можливість, вказуйте також оригінальні першоджерела новин). При цитуванні надавайте посилання на текст, звідки взята цитата.
3. Уникайте задовгого «копі-пасту». Проте, дозволяється «копі-паст» (повний або частковий) з іншого надійного ресурсу, якщо розміщений там текст являється вашим власним твором або перекладом.
4. Уникайте створення постів, що мають лише посилання на джерело, хоча б дуже стислий переказ суті новини своїми словами – обов’язковий.
5. Уникайте новин з «жовтої преси» та з сайтів загальних новин. Користуйтесь спеціалізованими ресурсами, які ви вважаєте надійними.
6. Уникайте невичитаних автоматизованих перекладів.

SIDEROCRATOR

Супутники сприяють значному світловому забрудненню нічного неба
https://phys.org/news/2021-03-satellites-contribute-significant-pollution-night.html

Bчені повідомили про нові результати досліджень, які дозволяють припустити, що штучні об'єкти, які знаходяться на орбіті навколо Землі, освітлюють нічне небо на нашій планеті значно більше, ніж вважалось раніше.

Дослідження виявляє, що кількість об’єктів, що обертаються навколо Землі, може підвищити загальну яскравість нічного неба більш ніж на 10 відсотків вище рівня природного освітлення на значній частині планети . Це перевищить поріг, який астрономи встановили понад 40 років тому, для терміну, що розначає "забруднення світлом".

"Нашою основною мотивацією було оцінити потенційний внесок у яскравість нічного неба із зовнішніх джерел, таких як космічні об'єкти на орбіті Землі", - сказав Мірослав Коціфай зі Словацької академії наук та Університету Коменського у Словаччині, який керував дослідженням. "Ми очікували, що збільшення яскравості неба буде незначним, якщо таке взагалі буде, але наші перші оцінки виявились надзвичайно дивовижними і, отже, спонукали нас негайно повідомляти про свої результати".

Дослідження включає як функціонуючі супутники, так і різноманітне сміття, таке як відпрацьовані ракети. У той час як телескопи та чутливі камери часто бачать космічні об'єкти як окремі точки світла, детектори світла з низькою роздільною здатністю, такі як людське око, бачать лише сукупний ефект багатьох таких об'єктів. Ефектом є загальне збільшення дифузної яскравості нічного неба, що потенційно може завадити спостереженню хмар зірок у Чумацькому Шляху, які видно далеко від світлового забруднення міст.

В останні роки астрономи висловили неспокій щодо зростаючої кількості об'єктів, що обертаються навколо планети, особливо великих флотів супутників зв'язку, неформально відомих як "мегасузір'я".

На додаток до скупчення нічного неба більшою кількістю рухомих джерел штучного світла , прихід цієї технології збільшує ймовірність зіткнень серед супутників або між супутниками та іншими об’єктами, створюючи подальші уламки. Останні звіти, спонсоровані Національним науковим фондом США та Управлінням ООН з питань космічного простору, визначили мегасузір'я загрозою для подальшої корисності астрономічних об'єктів на землі та на низькій навколоземній орбіті. У Великобританії Королівське астрономічне товариство створило кілька робочих груп, щоб зрозуміти вплив мегасузір'їв на оптичні та радіоастрономічні об'єкти, що використовуються вченими.

Опубліковані сьогодні результати передбачають подальше освітлення нічного неба, пропорційне кількості запущених нових супутників та їх оптичним характеристикам на орбіті. Супутникові оператори, такі як SpaceX, нещодавно працювали над зниженням яскравості своїх космічних кораблів за рахунок змін дизайну .

Дослідники сподіваються, що їх робота змінить характер діалогу між операторами супутників та астрономами щодо того, як найкраще керувати орбітальним простором навколо Землі.

SIDEROCRATOR

Нові докази існування дев'ятоі планети
arXiv:2104.05799v1
https://arxiv.org/ct?url=https%3A%2F%2Fdx.doi.org%2F10.3847%2F2041-8213%2Fabee1f&v=6649e076
Астрономи Костянтин Батигін і Майкл Браун з Каліфорнійського технологічного інституту в Пасадені опублікували нові подробиці про гіпотетичну дев’яту планету Сонячної системи, які змінюють уявлення про її місцезнаходження.

За словами вчених, які в 2016 році вперше припустили її існування, загадкова планета Х летить по більш витягнутій орбіті.

Головним доказом послужила видима кластеризація орбіт шести екстремальних транснептунових об’єктів (ЕТНО), які ніколи не наближаються до Сонця ближче ніж на 30 астрономічних одиниць (а.о.) і можуть віддалятися від нього більше ніж на 150 а.о. (За а.о. умовно приймається середня відстань від Землі до Сонця). Орбіти ЕТНО розташовані так, що їх лінії апсид, що з’єднують найближчу до Сонця точку орбіти з найвіддаленішою точкою, знаходяться приблизно під одним і тим же кутом. Таке вирівнювання пояснюється існуванням якогось великого тіла, гравітація якого впливає на ЕТНО.

Оскільки з того часу було відкрито більше ЕТНО, в 2019 році астрономи переглянули дані. Маса планети повинна бути всього в п’ять разів більша за масу Землі (а не в десять разів), а її орбіта характеризувалася малим ексцентриситетом. Однак тепер Батигін і Браун знову оновили свою гіпотезу, в цей раз з огляду на, який вплив планета повинна була надавати на крижані тіла Хмари Оорта за весь час існування Сонячної системи.

Сонце, ймовірно, сформувалося в зіркоутворюючій хмарі разом з іншими зірками. У цих умовах навколо молодої Сонячної системи мала б виникнути внутрішня хмара Оорта, оскільки проходячі поруч зірки штовхали б крижані тіла до Сонця. Нові симуляції показали, що Дев’ята планета за мільярди років існування повинна впливати на орбіти тіл в хмарі, які б змішувалися з ЕТНО пояса Койпера і демонстрували орбітальну кластеризацію, яка, однак, слабшай, ніж у транснептунових тіл.

За словами вчених, в сукупності отримані результати показують, що для пояснення спостережуваних даних потрібна планета Х з більш віддаленою і витягнутою орбітою, ніж це припускали попередні дослідження. Водночас ексцентриситет не може бути занадто великий, тому що він би змінив спостережувану картину кластеризації

slava3500

Астрономы вероятно обнаружили самую близкую к Земле черную дыру

Темный компаньон красного гиганта V723 Mon стал кандидатом в самую близкую к Земле черную дыру. К такому выводу пришли астрономы, проанализировав данные наблюдений за гигантом наземных и космических телескопов. Масса черной дыры оценивается в 3,04 массы Солнца, что делает ее еще и одной из самых легких черных дыр из известных. Препринт работы опубликован на сайте arXiv.org.

Группа астрономов во главе с Таринду Джаясингхе (Tharindu Jayasinghe) из Университета штата Огайо сообщила об открытии кандидата на роль ближайшей к Земле известной черной дыры. Оно было сделано в ходе анализа данных наблюдений наземных и космических телескопов за ярким красным гигантом V723 Mon, который расположен в созвездии Единорога на расстоянии 1500 световых лет от Солнца.

Спутник гиганта может быть тусклым и достаточно массивным, а значит вполне подходит на роль кандидата в компактный объект. Чтобы понять массу спутника V723 Mon, и, как следствие, его природу, был проведен ряд моделирований на основе кривых блеска и данных по вариациям лучевой скорости гиганта.

Масса V723 Mon была оценена в одну массу Солнца, а его радиус — в 24,9 радиуса Солнца. Что же касается компаньона, то его масса была оценена в 3,04±0,06 массы Солнца, что больше чем допустимая масса белого карлика (1,44 массы Солнца) и максимальные известные нам массы нейтронных звезд (2,01 и 2,14 массы Солнца). Таким образом, простейшее объяснение наблюдаемых свойств системы V723 Mon состоит в том, что спутником красного гиганта является черная дыра, масса которой находится в промежутке между массивными нейтронными звездами и маломассивными черными дырами. При этом дыра не аккрецирует на себя вещество звезды, однако немного меняет ее форму за счет приливных сил.

Чтобы сделать более точные выводы, необходимо провести мультиволновые наблюдения за системой, а пока что темный компаньон V723 Mon стал кандидатом в ближайшую к Земле черную дыру.

https://arxiv.org/abs/2101.02212
https://nplus1.ru/news/2021/04/24/small-and-near-black-hole

angelsky

Астрономы с помощью космического телескопа Хаббл НАСА / ЕКА получили изображение планеты размером с Юпитер, которая все еще формируется вокруг оранжевой карликовой звезды PDS 70. Это первый случай, когда экзопланета была непосредственно отображена в ультрафиолетовом (УФ) диапазоне.

http://www.sci-news.com/astronomy/pds-70b-ultraviolet-image-09611.html

SIDEROCRATOR

Проксіма Кентавра не найкраще місце для життя
https://www.universetoday.com/150991/a-recent-megaflare-shows-that-proxima-centauri-is-not-a-nice-place-to-live/
Екзопланети навколо Проксіми Кентавра уже давно знаєодяться в центрі уваги дослідників, як потенційні місця де може бути життя.
Однак останні смостереження зафіксували на зорі велетенський спалах, в Уф діапазоні зоря збільшила яскравість в 14000 разів. Якби на планеті коло Проксіми й було якесь життя то воно мало б загинути.

SIDEROCRATOR

Прототип нового мисливця за астероїдами побачив перше світло
http://www.esa.int
Європейське космічне агентство (ESA) опублікувало перший знімок, зроблений новим 56-сантиметровим автоматизованим телескопом TBT2. Він розміщений на вершині чилійської гори Ла-Силья, що є домом для багатьох інструментів Європейської південної обсерваторії. Зображення в штучних кольорах демонструє галактику Центавр А (центр фото) і численні зірки.

TBT2 є демонстратором. Він призначений для відпрацювання технологій, випробування алгоритмів і методів обробки даних, які будуть використовуватися в проектованій ESA мережі станцій спостереження Flyeye. Її основним завданням стане пошук навколоземних об'єктів, що становлять потенційну небезпеку для нашої планети.

Перший телескоп планується встановити на Сицилії в 2022 році. Мережа Flyeye буде складатися з чотирьох повністю автоматизованих обсерваторій. Спеціальне програмне забезпечення візьме на себе обробку знімків і оповіщення астрономів. Надалі всі дані будуть пересилатися в Міжнародний астрономічний союз і Центр малих планет для подальшого аналізу і уточнення.

SIDEROCRATOR

Опубліковано карту зовнішніх рубежів Чумацького шляху
https://www.nasa.gov/feature/jpl/astronomers-release-new-all-sky-map-of-milky-way-s-outer-reaches

Як правило, на картах Чумацького Шляху зображується тільки його диск, який містить велику частину зірок і видимої матерії. Але справа в тому, що наша зоряна система також має і сферичну компоненту, звану гало. У ньому міститься темна матерія, складова основну частину галактичної маси. Також гало є домом для деякої кількості видимої матерії у вигляді розрідженого газу і приблизно мільярда старих світил.
Щоб виправити це упущення, міжнародна команда астрономів опублікувала нову карту, яка демонструє галактичне гало. Вона складена на основі даних, зібраних місіями Gaia і NEOWISE. Синій колір відзначає місця більшої концентрації зірок і газу, білий - розріджені ділянки. Також були додані видимі зображення диска Чумацького Шляху і Великої Магелланової Хмари (БМО).
Можна помітити, що карта демонструє 3бурення в гало, викликані рухом через нього БМО. Це можна порівняти з кільватерним слідом корабля. Вчені сподіваються використовувати їх для вивчення темної матерії, яка, що не випускаючи електромагнітного випромінювання і безпосередньо не взаємодіючи з ним, все ж повинна була піддатися гравітаційного впливу з боку БМО. В такому випадку спостерігається на карті слід є контуром 3бурення, залишеного карликовою галактикою в темної матерії.

SIDEROCRATOR

Перше відкриття метанолу на теплому планетоутворюючому диску
https://phys.org/news/2021-05-discovery-methanol-planet-forming-disk.html
Міжнародна група дослідників під керівництвом Еліс Бут (Лейденський університет, Нідерланди) виявила метанол-ії в теплій частині планетоутворюючого диска. Метанол там не міг бути вироблений, і він повинен походити із холодних газових хмар, з яких утворилася зірка та диск.

Метанол, СН 3 ОН, є однією з найпростіших складних молекул. Астрономи вважають його попередником для передбіотичної хімії, необхідної для життя, оскільки вона може використовуватися для утворення, наприклад, амінокислот і білків. Дослідники вже показали, що метанол присутній в одному холодному планетоутворюючому диску навколо сусідньої зірки, в кометах і в холодних газових хмарах, з яких утворюються зірки . Зараз вперше на теплому диску, що утворює планету, виявлено великий резервуар метанолу.

Цей резервуар метанолу не міг утворитися в самому теплому диску, оскільки це хімічно неможливо. Тому дослідники припускають, що метаноловий лід вже був на пилових зернах у хмарі холодного газу, з якого походить зірка та диск.

Дослідники провели свої спостереження на планетоутворюючому диску навколо настільки вивченої зірки HD 100546. Цей диск і зірка мають вік близько 10 мільйонів років і знаходяться приблизно в 360 світлових роках від Землі в напрямку південного сузір’я Мухи ( Musca).

Дослідники використовували обсерваторію ALMA, розташовану високо в чилійських Андах. Астрономи насправді шукали просту молекулу оксиду сірки, але на свій подив вони також виявили метанолові лінії у своїх спектрах.

У майбутньому дослідники сподіваються зібрати більше даних, щоб вони могли спостерігати метанольні лінії з вищою просторовою роздільною здатністю. Вони також будуть шукати більш складні молекули, що містять кисень, такі як диметиловий ефір (C2H6O), метилформат (C2H4O2 ) та ацетальдегід (C2H4O). Ці молекули , які також містяться в кометах і темних хмарах , вважаються одними з ключових інгредієнтів пребіотичної хімії.

Дослідники хочуть порівняти кількість цих речовин на планетоутворюючому диску з кількістю комет. Таким чином, вони можуть краще зрозуміти, яка частка органічного вмісту переживає процес утворення зірок. А це, в свою чергу, важливо для кращого розуміння хімічних процесів під час формування планет. Зрештою, крижані астероїди, такі як комети, є будівельним елементом планет.

Игорь Александрович

Як повідомляє агенція NASA це останнє повне розкриття і перевірка дзеркала телескопа перед пуском.

https://www.nasa.gov/feature/goddard/2021/webb-s-golden-mirror-wings-open-one-last-time-on-earth

SIDEROCRATOR

Вояджер-1» зафіксував «гул» міжзоряного простору
https://phys.org/news/2021-05-space-voyager-plasma.html
«Вояджер-1», який витратив більше 43 років на віддалення від Землі з моменту свого запуску в 1977 році, тепер дійсно дуже далеко. Його відстань від Сонця більш ніж в 150 разів перевищує відстань між Землею і Сонцем. Передача повідомлень, що рухаються зі швидкістю світла, на Землю займає більше 21 години. У 2012 році він офіційно пройшов геліопаузу – кордон, на якій тиск сонячного вітру вже недостатній, щоб зіткнутися з вітром з міжзоряного простору.

«Вояджер-1» покинув Сонячну систему – і він виявляє, що космічна порожнеча не так вже й схожа на порожнечу.

В ході останнього аналізу даних «безстрашного» зонда з відстані майже 23 мільярди кілометрів (більш 14 мільярдів миль) астрономи виявили, починаючи з 2017 року, постійний гул плазмових хвиль в міжзоряному середовищі, дифузний газ, який ховається за ним, між зірками.

«Він дуже слабкий і монотонний, тому що знаходиться у вузькій смузі частот. Ми фіксуємо слабкий, постійний гул міжзоряного газу», – заявила Стелла Кох Окер з Корнельського університету.

Відомо, що космічний простір не можна назвати порожнім. Але зірки дуже яскраві, тому більш тьмяний тонкий матеріал, який знаходиться між ними, помітити не можна. Зазвичай вчені покладаються на те, як викривляється світло, коли проходить через міжзоряний матеріал, що дозволяє визначити його присутність і виміряти кількість.

«Вояджери» – це перші створені людиною апарати, яким вдалося увійти в міжзоряний простір, тому вони представляють унікальну можливість отримати уявлення про те, що ж в ньому відбувається.

«Міжзоряне середовище подібне до тихого дощу. Коли відбуваються спалахи на Сонці, це схоже на удар блискавки, а потім знову починає йти легкий дощ», – заявив один з учених Джим Кордес.

Цей «дощ», на думку вчених, свідчить про те, що в міжзоряному середовищі може бути більше активності низького рівня, ніж вважалося до цього. Але ось те, чим ця активність може бути викликана, залишається загадкою для вчених. Але щоб не викликало цей шум, його можна використовувати за кількома напрямками. По-перше, для складання карти щільності плазми. По-друге, цей гул може бути використаний для кращого розуміння взаємодії міжзоряного середовища і сонячного вітру.

Відкриття і сталість зареєстрованого шуму свідчать про те, що «Вояджер-1» продовжить його реєструвати. А це надасть вченим нові дані, які допоможуть їм краще зрозуміти будову міжзоряного середовища.

“Вояджер-2” є першим і єдиним апаратом, що досягнув Урану (у січні 1986 року) і Нептуна (в серпні 1989 року). Загалом з обох космічних апаратів було передано на Землю 625 Гігабайт даних. За останніми даними, “Вояджер-1” пішов на 20,8 млрд км від Землі і на 20,9 млрд км від Сонця. За розрахунками вчених, запаси палива (енергію він отримує від радіоізотопних генераторів, які працюють на плутонії-238), дозволять апаратам серії “Вояджер” залишатися працездатними ще протягом десяти років. Потім зв’язок з Землею буде втрачений.

SIDEROCRATOR

У віддалених кометах виявлено пари важких металів
https://phys.org/news/2021-05-heavy-metal-vapors-unexpectedly-comets.html
Нове дослідження бельгійської команди на основі даних Дуже великого телескопа Європейської південної обсерваторії (VLT ESO) показало, що залізо і нікель існують в атмосферах комет по всій нашій Сонячній системі, навіть у тих, що знаходяться далеко від Сонця. В окремому дослідженні польської команди, яка також використовувала дані ESO, повідомляється, що пари нікелю також присутні в крижаній міжзоряній кометі 2I / Борисов. Це перший раз, коли важкі метали, які як правило, пов’язані з гарячим середовищем, виявляються в холодній атмосфері далеких комет.
Астрономам відомо, що важкі метали існують у кометах. Але, оскільки тверді метали зазвичай не «сублімуються» (стають газоподібними) при низьких температурах, вони не очікували, що знайдуть їх в атмосфері холодних комет, які віддаляються від Сонця. Пари нікелю та заліза були виявлені в кометах, що спостерігаються на відстані понад 480 мільйонів кілометрів від Сонця, що більше ніж втричі перевищує відстань Земля-Сонце.

Команда використовувала дані ультрафіолетового та візуального спектрографа Ешель (UVES) на VLT ESO, також користувалися спектроскопією, для аналізу атмосфер комет на різній відстані від Сонця.

Бельгійська команда виявила слабкі, невпізнані спектральні лінії у своїх даних UVES, і при детальному огляді помітила, що вони сигналізують про наявність нейтральних атомів заліза та нікелю. Причина, через яку важкі елементи було важко визначити, полягає в тому, що вони існують у дуже малих кількостях: команда підрахувала, що на кожні 100 кг води в атмосфері комет припадає лише 1 г заліза та приблизно така ж кількість нікелю.

"Зазвичай заліза в 10 разів більше, ніж нікелю, і в тих атмосферах комет ми виявили приблизно однакову кількість для обох елементів. Ми прийшли до висновку, що вони можуть виходити з особливого виду матеріалу на поверхні ядра комети, сублімуючись при досить низькій температурі і виділення заліза та нікелю приблизно в однакових пропорціях ", - пояснює Дамієн Гуцемекерс, також член бельгійської команди з Університету Льєжу.

Лінії випромінювання газоподібного атомного нікелю в ультрафіолетовому спектрі 2I / Борисов.

Ще одне чудове дослідження, опубліковане сьогодні в Nature, показує, що важкі метали також присутні в атмосфері міжзоряної комети 2I / Борисов. Команда в Польщі спостерігала за цим об'єктом, першою кометою, яка відвідала нашу Сонячну систему, використовуючи спектрограф X-shooter на VLT ESO, приблизно півтора року тому. Вони виявили, що холодна атмосфера 2I / Борисова містить газоподібний нікель.

"Спочатку нам було важко повірити, що атомний нікель справді може бути присутнім у 2I / Борисов, що знаходиться далеко від Сонця. Потрібні були численні тести та перевірки, перш ніж ми змогли остаточно переконатись у цьому", - говорить автор дослідження Пьотр Гузік з Ягеллонського університету Польща. Висновок здивував, оскільки до двох опублікованих сьогодні досліджень гази з атомами важких металів спостерігались лише у гарячих середовищах, таких як атмосфера надгарячих екзопланет або комет, які проходили занадто близько до Сонця. 2I / Борисов спостерігалася, коли вона знаходилася на відстані приблизно 300 мільйонів кілометрів від Сонця, або приблизно вдвічі більше, ніж відстань Земля-Сонце.

SIDEROCRATOR

Представлена Найсвіжіша Та Детальна Панорама Центру Чумацького Шляху Й Околиць
https://phys.org/news/2021-05-astronomer-reveals-never-before-seen-center-galaxy.html
Поєднання близько 370 фото центру Чумацького Шляху та околиць вище і нижче площини диска нашої галактики, зроблених космічним рентгенівським телескопом NASA «Чандра» з даними спостережень наземного радіотелескопа MeerKAT в Південній Африці дозволили створити нову і безпрецедентну за деталізацією панораму центру нашої галактики. Це показало повну картину взаємодії магнітних полів в центрі галактики та їх вплив на міжзоряний газ.

SIDEROCRATOR

Падіння блиску Беттельгейзе було викликане пиловою хмарою
https://www.eso.org/public/russia/news/eso2109/?lang
https://universemagazine.com/wp-content/uploads/2021/06/eso2109a-768x361.jpg
У 2019 червоний надгігант Бетельгейзе (α Оріона) почав стрімко тьмяніти. До початку 2020-го видимий блиск світила зменшився до 36% від його звичайної яскравості. Потім яскравість зірки почала швидко відновлюватися і через деякий час повернулася до звичних значень.
У спробі пояснити причину цього явища астрономи висунули цілий ряд версій, основними з яких були викинуті самою зіркою пилові хмари, які покрили її поверхню гігантські плями. І ось, в недавньому випуску журналу Nature була опублікована стаття колективу європейських вчених з результатами нового дослідження. Вони прийшли до висновку, що затемнення Бетельгейзе все ж було викликано хмарою пилу.

Даний висновок грунтується на результатах спостережень, виконаних Дуже великим телескопом (VLT ESO). Він стежив за зміною яскравості зірки в режимі реального часу. Дані VLT показали, що потемніння Бетельгейзе пов'язано з пиловою завісою. Ця подія, в свою чергу, була обумовлено зниженням температури поверхні надгіганта.

Справа в тому, що поверхня Бетельгейзе постійно змінюється: всередині зірки надуваються, рухаються і спадають гігантські газові бульбашки. Астрономи зробили висновок, що за деякий час до початку потемніння зірка викинула такий міхур, який став від неї віддалятися. Незабаром після цього його температура настільки знизилася, що газ сконденсований в пилові частинки заблокували частину світла Бетельгейзе.

За словами дослідників, дані VLT говорять про те, що процес утворення пилу може відбуватися дуже швидко і на невеликій відстані від поверхні зірки. В майбутньому викинута вмираючої зіркою речовина здатна стати будівельним матеріалом, з якого утворюються землеподобні планети, де може зародитися життя.

SIDEROCRATOR

Астрономи відкрили об'єкт Хмари Оорта з орбітальним періодом в 600 тисяч років
https://phys.org/news/2021-06-space-orbit-oort-cloud.html

Астрономи відкрили новий транснептуновиq об'єкт, який зараз є найбільшим об'єктом Хмари Оорта з коли-небудь виявлених. Діаметр 2014 UN271 може становити за оцінками альбедо, від 130 до 370 кілометрів, а його максимальне зближення з Сонцем відбудеться на початку 2031 року, коли об'єкт пролетить між орбітами Урана і Сатурна.

2014 UN271 був відкритий астрономами Педро Бернардінеллі (Pedro Bernardinelli) і Гері Бернстайном (Gary Bernstein) в ході повторного аналізу архіву знімків неба, зроблених в рамках огляду DES (Dark Energy Survey) в період з 2014 по 2018 рік. На момент первісного виявлення в 2014 році об'єкт знаходився на відстані близько 29 астрономічних одиниць від Землі. Вчені відзначають, що пошук транснептунових об'єктів в даних DES вимагає дуже великих часових затрат, тому про відкриття було повідомлено тільки 19 червня 2021 року.

На сьогоднішній день об'єкт знаходиться на відстані 20,2 астрономічної одиниці від Землі. Його орбіта сильно (95,4 градуса) нахилена відносно площини екліптики і витягнута (ексцентриситет 0,99), причому так, що попередній барицентричний афелій, згідно з розрахунками, знаходиться на відстані 39400 астрономічних одиниць від Сонця, а нове значення, після зближення з Сонцем , складе 54600 астрономічних одиниць, що означає входження 2014 UN271 у внутрішню частину хмари Оорта. Орбітальний період об'єкта становить 603953 земних роки.

SIDEROCRATOR

В 2014 UN271 виявлено кометну активність
Тепер він класифікується як комета COMET C/2014 UN271 (Bernardinelli-Bernstein)

http://www.astrogeo.va.it/astronomia/2014UN271_20210622_L81.png
https://minorplanetcenter.net/mpec/K21/K21M83.html

SIDEROCRATOR

Нс Венері виявлено ознаки тектонічноі активності
https://phys.org/news/2021-06-ice-tectonics-reveal-venus-geological.html
Новий аналіз поверхні Венери показує свідчення тектонічного руху у вигляді блоків кори, які відштовхуються один об одного, як розламані шматки пакового льоду. Рух цих блоків може свідчити про те, що Венера все ще є геологічно активною, і надати вченим уявлення як про тектоніку екзопланет, так і про саму ранню тектонічну активність на Землі.

Про це розповідають в Університеті штату Північна Кароліна (NCSU).

"Ми виявили раніше нерозпізнану модель тектонічної деформації на Венері, яка, так само як і на Землі, зумовлена внутрішніми рухами", - говорить Пол Бірн, доцент кафедри планетології в NCSU, перший та співвідповідальний автор роботи. "Хоча вона відрізняється від тектоніки, яку ми зараз спостерігаємо на Землі, вона все ж свідчить про внутрішній рух, який показується на поверхні планети".

Це відкриття важливе, оскільки здавна вважалося, що Венера має нерухому тверду зовнішню оболонку, або літосферу, як Марс або наш Місяць. На відміну від них, літосфера Землі розбита на тектонічні плити, які ковзають одна проти одної, окремо та одна під одною над гарячим, м′якішим шаром мантії.

Для картографування поверхні Венери Бірн та міжнародна група дослідників використовували радіолокаційні знімки місії НАСА "Магеллан". Вивчаючи просторі венеріанські низовини, що складають більшу частину поверхні планети, вони побачили райони, де великі блоки літосфери, здається, перемістилися: розсуваючись, зіштовхуючись, обертаючись і ковзаючи повз один одного, як розламаний паковий лід над замерзлим озером.

Команда створила комп′ютерну модель цієї деформації й виявила, що стиль тектоніки, що спостерігається на поверхні, може пояснюватися млявим рухом внутрішньої частини планети.

"Ці спостереження говорять нам, що внутрішній рух призводить до деформації поверхні на Венері, подібно до того, що відбувається на Землі", - каже Бірн. "Тектоніка плит на Землі обумовлена конвекцією в мантії. Мантія в різних місцях гаряча або холодна, вона рухається, і частина цього руху передається на поверхню Землі у вигляді руху плит".

"Варіація на цю тему, схоже, відтворюється і на Венері. Це не тектоніка плит, як на Землі – тут не створюються величезні гірські хребти або гігантські системи субдукції, – але це є свідченням деформації внаслідок внутрішнього потоку мантії, що раніше не було продемонстровано у глобальному масштабі".

Деформація, пов’язана з цими блоками кори, також може свідчити про те, що Венера все ще є геологічно активною.

"Ми знаємо, що колись значна частина поверхні Венери була змінена вулканізмом, тому деякі частини планети можуть бути дійсно молодими, геологічно кажучи", - говорить Бірн. "Але кілька зіштовхнутих блоків сформувались і деформували ці молоді лавові рівнини, а це означає, що літосфера фрагментована після того, як ці рівнини були укладені. Це дає нам підставу вважати, що деякі з цих блоків, можливо, геологічно переміщувалися зовсім недавно – можливо, навіть до сьогодні".

Дослідники впевнені, що нещодавно виявлена на Венері модель "пакового льоду" може запропонувати підказки щодо розуміння тектонічної деформації на планетах за межами нашої Сонячної системи, а також на значно молодшій Землі.

"Товщина літосфери планети залежить головним чином від того, наскільки вона гаряча, як у внутрішній частині, так і на поверхні", - каже Бірн. "Тепловий потік з нутрощів молодої Землі був утричі більший, ніж зараз, тому її літосфера могла бути схожою на те, що ми бачимо на Венері сьогодні: недостатньо товста, щоб утворити плити, що занурюються, але досить товста, щоб фрагментуватися на блоки, які наштовхувалися, натискалися та відштовхувалися".

NASA та Європейське космічне агентство нещодавно затвердили три нові місії космічних апаратів на Венеру, які вестимуть спостереження за поверхнею планети з набагато більшою роздільною здатністю, ніж Магеллан. "Приємно спостерігати поновлення інтересу до вивчення Венери, і я особливо радий, що ці місії зможуть перевірити наш ключовий висновок про те, що низовини планети роздроблені на блоки кори", - каже Бірн.
А фото внизу радарне зображення літосферних блоків Венери

SIDEROCRATOR

Розгадано природу полярних сяйв на Юпітері
https://phys.org/news/2021-07-scientists-year-mystery-jupiter-x-ray.html

Дослідницька група, очолювана UCL та Китайською академією наук, виявила, що рентгенівські полярні сяйва викликані періодичними коливаннями ліній магнітного поля Юпітера . Ці вібрації створюють хвилі плазми (іонізованого газу), які направляють важкі іонні частинки вздовж ліній магнітного поля, поки вони не потрапляють в атмосферу планети, виділяючи енергію у вигляді рентгенівських променів.

Вперше астрономи побачили, як стискається магнітне поле Юпітера, яке нагріває частинки і направляє їх по лініях магнітного поля вниз в атмосферу Юпітера, викликаючи рентгенівське сяйво. Зв'язок був здійснений шляхом поєднання даних на місцях від місії NASO Juno з рентгенівськими спостереженнями від ESM XMM-Newton.

Рентгенівські полярні сяйва виникають на північному та південному полюсах Юпітера, часто із регулярністю - під час цього спостереження Юпітер видавав сплески рентгенівських променів кожні 27 хвилин.

Частинки заряджених іонів, які потрапляють в атмосферу, походять від вулканічного газу, що виливається в космос від гігантських вулканів на сопутнику Юпітера, Іо.

Цей газ стає іонізованим (його атоми позбавлені електронів) через зіткнення в безпосередньому оточенні Юпітера, утворюючи шар плазми, яка оточує планету.
Для нового дослідження вчені проаналізували спостереження за Юпітером та навколишнім середовищем, що проводились безперервно протягом 26-годинного періоду за допомогою супутників Juno та XMM-Newton.

Вони виявили чітку кореляцію між хвилями в плазмі, виявленими Юноною, та рентгенівськими полярними блискавками на північному полюсі Юпітера, зафіксованими X-MM Newton. Потім вони використали комп’ютерне моделювання, щоб підтвердити, що хвилі будуть рухати важкі частинки до атмосфери Юпітера.

Чому лінії магнітного поля періодично вібрують, незрозуміло, але вібрація може виникати внаслідок взаємодії з сонячним вітром або швидкісних потоків плазми в магнітосфері Юпітера.

Магнітне поле Юпітера надзвичайно сильне - приблизно в 20 000 разів сильніше за земне - і тому його магнітосфера, область, контрольована цим магнітним полем, надзвичайно велика. Якби його було видно на нічному небі, він охоплював би область, що в кілька разів перевищує наш Місяць.

angelsky

Недорогой телескоп на воздушном шаре, который сможет соперничать с Хабблом

https://phys.org/news/2021-07-superbit-low-cost-balloon-borne-telescope-rival.amp

angelsky

Астроном-любитель обнаружил новый спутник Юпитера
https://skyandtelescope.org/astronomy-news/amateur-astronomer-discovers-new-moon-of-jupiter/

angelsky

Астрономы впервые уверенно зарегистрировали «лунообразующий» диск вокруг экзопланеты
https://www.eso.org/public/russia/news/eso2111/?lang

Новини:

Автор Тема: Новини астрономії, астрофізики, космології (Прочитано 78865 раз)