Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
23 Листопада 2024, 19:42:41

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[Chepurny]

Розміщуючи новини в даній темі, дотримуйтесь наступних рекомендацій:

1. Публікуйте новини, які ви вважаєте цікавими та актуальними для любителів астрономії.
2. Посилання на джерела новин – обов’язкове (якщо є можливість, вказуйте також оригінальні першоджерела новин). При цитуванні надавайте посилання на текст, звідки взята цитата.
3. Уникайте задовгого «копі-пасту». Проте, дозволяється «копі-паст» (повний або частковий) з іншого надійного ресурсу, якщо розміщений там текст являється вашим власним твором або перекладом.
4. Уникайте створення постів, що мають лише посилання на джерело, хоча б дуже стислий переказ суті новини своїми словами – обов’язковий.
5. Уникайте новин з «жовтої преси» та з сайтів загальних новин. Користуйтесь спеціалізованими ресурсами, які ви вважаєте надійними.
6. Уникайте невичитаних автоматизованих перекладів.

[alex_veles]

У результаті вчені отримали таку оцінку. Діаметр ядра комети C/2014 UN271 (Бернардінеллі — Бернштейна) складає 135 км за маси 500 трильйонів тонн. Наявні дані також свідчать, що вона має ще менше альбедо, ніж вважалося раніше. За словами астрономів, комета чорніша за вугілля. Швидше за все, це пов’язано з органічними речовинами, що покривають її поверхню.

Ну а хто там хотів стокілометрову комету побачити?
Залишилось трохи орбіту підрихтувати, хто там на 10-20 а.о. вештається?  Уран чи Сатурн?

[SIDEROCRATOR]

У результаті вчені отримали таку оцінку. Діаметр ядра комети C/2014 UN271 (Бернардінеллі — Бернштейна) складає 135 км за маси 500 трильйонів тонн. Наявні дані також свідчать, що вона має ще менше альбедо, ніж вважалося раніше. За словами астрономів, комета чорніша за вугілля. Швидше за все, це пов’язано з органічними речовинами, що покривають її поверхню.

Ну а хто там хотів стокілометрову комету побачити?
Залишилось трохи орбіту підрихтувати, хто там на 10-20 а.о. вештається?  Уран чи Сатурн?

Вона пролетить коло Сатурна, але лише в 2031 р.
Може планети гіганти зроблять ій гравітаційне збурення і прикрутять ій орбіту, при перигеліі в 1- 1.5 АО то було б феєричне видовище

[SIDEROCRATOR]

Астрономи показали перше зображення чорної діри Sgr A
https://phys.org/news/2022-05-astronomers-reveal-image-black-hole.html
Під час пресконференції, організованої сьогодні Національним науковим фондом США разом з Event Horizon Telescope Collaboration, астрономи оприлюднили перше зображення надмасивної чорної діри в центрі нашої галактики Чумацький Шлях.

Цей результат дає переконливі докази того, що об’єкт справді є чорною дірою, і дає цінні підказки про роботу таких гігантів, які, як вважають, знаходяться в центрі більшості галактик. Зображення було створено глобальною дослідницькою групою під назвою Event Horizon Telescope, або EHT Collaboration, використовуючи спостереження всесвітньої мережі радіотелескопів.

Зображення являє собою довгоочікуваний погляд на масивний об’єкт, який знаходиться в самому центрі нашої галактики. Раніше вчені бачили зірки, які обертаються навколо чогось невидимого, компактного і дуже масивного в центрі Чумацького Шляху. Це дозволяло припустити, що цей об’єкт — відомий як Стрілець A (Sgr A, вимовляється «sadge-ay-star») — є чорною дірою, і сьогоднішнє зображення є першим прямим візуальним доказом цього.

Хоча ми не можемо побачити саму чорну діру, оскільки вона повністю темна, газ, що світиться навколо неї, виявляє характерну ознаку: темну центральну область (так звану «тінь»), оточену яскравою кільцеподібною структурою. Новий вигляд фіксує світло, зігнуте потужною гравітацією чорної діри, яка в чотири мільйони разів масивніша за наше Сонце.
Результати команди EHT опубліковані сьогодні в спеціальному випуску The Astrophysical Journal Letters.

Оскільки чорна діра знаходиться на відстані приблизно 27 000 світлових років від Землі, нам здається, що вона має на небі приблизно такий же розмір, як пончик на Місяці. Щоб уявити його, команда створила потужний Event Horizon Telescope, який об’єднав вісім наявних радіообсерваторій по всій планеті, щоб утворити єдиний віртуальний телескоп «розміром із Землю». EHT спостерігав Sgr A кілька ночей, збираючи дані протягом багатьох годин поспіль, подібно до використання тривалої експозиції на камері.

Прорив слідує за випуском у 2019 році спільною EHT першого зображення чорної діри під назвою M87 в центрі більш віддаленої галактики Messier 87. Дві чорні діри виглядають надзвичайно схожими, хоча чорна діра нашої галактики більш ніж у тисячу разів менша і менш масивна, ніж M87.
Дослідникам довелося розробити нові складні інструменти, які б пояснювали рух газу навколо Sgr A. Хоча M87 була легшою та стійкішою метою, майже всі зображення виглядали однаково, для Sgr A цього не було. Зображення чорної діри Sgr A є середнім з різних зображень, отриманих командою, і, нарешті, вперше показує гіганта, що ховається в центрі нашої галактики

Ці зусилля стали можливими завдяки винахідливості понад 300 дослідників із 80 інститутів по всьому світу, які разом складають EHT Collaboration. Окрім розробки складних інструментів для подолання проблем, пов’язаних зі створенням зображень Sgr A, команда ретельно працювала протягом п’яти років, використовуючи суперкомп’ютери для об’єднання та аналізу своїх даних, і при цьому складала безпрецедентну бібліотеку змодельованих чорних дір для порівняння зі спостереженнями.

Подякували

1 :BAD

[SIDEROCRATOR]

Прес-конференція Національного наукового фонду щодо нових відкриттів в царині дослідження чорних дір, які вчені у співпраці з проєктом Телескоп горизонту подій (Event Horizon Telescope) вже вивчали раніше.

[SIDEROCRATOR]

Учені вперше виростили рослини у місячному ґрунті
https://universemagazine.com/vcheni-vpershe-vyrostyly-roslyny-u-misyachnomu-grunti/
Учені з Університету Флориди вперше успішно виростили рослину в місячному ґрунті. Це досягнення допоможе майбутнім колоністам на Місяці вирощувати власні культури для виживання далеко від Землі без додаткових джерел їжі.

Для проведення експерименту вчені Роб Ферл та Анна-Ліза Пол переконали NASA надати їм зразки місячного реголіту, зібрані у різних місцях на Місяці під час трьох місій Apollo, що відбулися п’ять десятиліть тому. Після тривалих переговорів ученим вдалося отримати трохи реголіту. Потім вони помістили насіння витривалої різушки Таля в крихітні зразки бідного на поживні речовини місячного реголіту та стали чекати, що трапиться.

На подив учених, зелені паростки з’явилися вже за два дні. Однак на шостий день стало зрозуміло, що рослини виявилися дуже слабкими, у порівнянні з контрольною групою, посадженою у вулканічний земний попіл. Наприклад, рослини в місячному реголіті росли повільніше і мали кволе коріння, у деяких із них листя швидко почало висихати та вкрилося червоною пігментацією.
На 20-й день, саме перед тим, як рослини почали цвісти, команда зібрала їх, подрібнила та вивчила РНК, що присутня у всіх живих клітинах і має структурну схожість із ДНК. Результати підтвердили, що рослини справді відчували стрес і реагували аналогічно тому, як би різушка росла в суворих умовах на Землі, наприклад, у ґрунті з великою кількістю солі або важких металів.

[SIDEROCRATOR]

«Вояджер-1» передає неправильні дані телеметрії – інженери шукають рішення
https://phys.org/news/2022-05-nasa-voyager-telemetry.html
Вчені намагаються вирішити загадку з космічним кораблем NASA «Вояджер-1». Апарат працює нормально, отримує і виконує команди з Землі, а також збирає і надсилає наукові дані – однак показники системи AACS, яка відповідає за орієнтацію, є дуже дивними.

Все вказує на те, що система досі працює, однак дані виглядають так, ніби їх згенерували випадковим чином. Або ж вони не можуть відображати жодний можливий стан системи. При цьому жодна з бортових систем захисту не зреагувала на проблему і не перевела корабель у «безпечний режим», щоб дати інженерам час знайти несправність. Сигнал «Вояджера-1» не ослаб – це означає, що AACS продовжує тримати його антену у правильному напрямку.

Поки природа проблеми не зрозуміла і вчені продовжують уважно стежити за сигналом. Невідомо, чи вплине це згодом на здатність корабля збирати й передавати наукові дані.

[SIDEROCRATOR]

Астрономи відкрили новий тип вибухів зір- Мікронові (Мicronovae)
https://www.eso.org/public/news/eso2207/?lang

Група астрономів за допомогою Дуже великого телескопа (Very Large Telescope, VLT) Європейської південної обсерваторії (European Southern Observatory, ESO) виявила новий тип вибуху зорі — мікронову (micronova).
Мікронові — це дуже потужні події, але малі в астрономічних масштабах; вони набагато менш сильні, ніж вибухи зір, відомі як нові, про які астрономи знають протягом століть. Обидва типи вибухів відбуваються на білих карликах, «мертвих» зорях з масою приблизно такою, як у Сонця, але таких же малих, як Земля.
Білий карлик у подвійній зоряній системі може «вкрасти» речовину, переважно водень, у своєї зорі-супутника, якщо вони перебувають досить близько один до одної. Коли цей газ випадає на дуже гарячу поверхню білого карлика, то з часом відбувається синтез гелію з атомів водню з виділенням великої кількості енергії. У явищі, яке в астрономії здавна називають нова, такі термоядерні вибухи трапляються по всій поверхні зорі.

Мікронові — це схожі вибухи, але менші за масштабом і тривають всього кілька годин. Вони трапляються на деяких білих карликах з сильними магнітними полями, які спрямовують матеріал до магнітних полюсів зорі.
Ці нові мікронові — це виклик для астрономів щодо розуміння зоряних вибухів. Їх типів може бути більше, ніж раніше вважали науковці.

Наукова група вперше зіткнулася з цими загадковими мікровибухами під час аналізу даних від космічного апарата NASA Transiting Exoplanet Survey Satellite (TESS). Група спостерігала три мікронових за допомогою TESS: дві були ототожнені з відомими білими карликами, але третя вимагала подальших спостережень за допомогою приймача X-shooter на VLT ESO, щоб підтвердити її зв’язок з білим карликом.

Відкриття мікронових поповнює перелік відомих зоряних вибухів. Тепер наукова група хоче зафіксувати більше цих невловимих подій, що вимагає широкомасштабних оглядів неба і швидких подальших вимірювань.

[SIDEROCRATOR]

Церера, ймовірно, сформувалася в дальніх кутках в Сонячної системи і мігрувала всередину
https://phys.org/news/2022-05-ceres-solar-migrated.html
https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0019103522000549?via%3Dihub
Нова дослідницька стаття дає відповідь: Церера  сформувалася не в поясі астероїдів. Вона сформувався далі в Сонячній системі, а потім мігрувала до свого поточного положення. Це не перше дослідження, яке прийшло до такого висновку, але воно додає ваги ідеї.

Церера — єдине тіло в поясі, яке достатньо масивне, щоб підтримувати форму сфероїда. Церера також має тимчасову атмосферу, яку називають екзосферою. Сонячне світло сублімує водяний лід і аміачний лід в пару, але гравітація карликової планети надто слабка, щоб утриматися на цьому. Це важливий ключ до походження Церери, оскільки астероїди зазвичай не виділяють пари.
Комети містять леткі льоди, такі як аміак, які підвищуються, коли їх нагріває сонце. Саме це створює хвіст і кому. Але комети походять із холодних зовнішніх регіонів Сонячної системи, де вони могли б нарощувати леткі льоди. Оскільки Церера заморозила леткі речовини, як комета, це говорить про те, що вона також виникла в більш холодних регіонах Сонячної системи.

«Наявність аміачного льоду є вагомим спостережним доказом того, що Церера могла утворитися в найхолоднішому регіоні Сонячної системи за Лінією Морозу при досить низьких температурах, щоб викликати конденсацію та злиття води та таких летких речовин, як окис вуглецю [CO] , вуглекислий газ [CO 2 ] та аміак [NH3]», – сказав Рібейро де Соуза в прес-релізі.

Межа між більш холодною зовнішньою сонячною системою і більш теплою внутрішньою сонячною системою називається лінією морозу. Існують спеціальні лінії інею для різних летких речовин, які замерзають при різних температурах, але астрофізики для простоти говорять про єдину лінію інею. Лінія морозу зараз близько до орбіти Юпітера, але вона була там не завжди. Він переміщується в міру розвитку Сонячної системи. Сонячна туманність у перші дні була непрозорою, і сонячне тепло не досягало так далеко. Сонце тоді також було менш енергійним, тому лінія морозу була ближче до сонця.
Дослідники кажуть, що для імплантації об’єкта, схожого на Цереру, в пояс астероїдів є чотири кроки. Перший – це швидка радіальна фаза перемішування в положенні планетезималей у зовнішньому планетезимальному диску. Другий – коли кандидат на Цереру потрапляє в резонанс середнього руху з планетами-гігантами. Третій крок — це хаотична фаза, коли об’єкт, схожий на Цереру, може зіткнутися з іншими «загарбниками», які можуть збільшити або зменшити його ексцентриситет і розсіяти об’єкт на більш стабільні області у внутрішньому поясі астероїдів. Хаотична фаза також включає опір газу та газоподібне динамічне тертя, які можуть змінити ексцентриситет і нахил кандидата на Цереру та імплантувати його в поточне положення. Четверта фаза - це коли газ видаляється з протопланетного диска, загарбники видаляються,

Моделювання команди також показало, що Церера є лише одним із багатьох подібних об’єктів, які існували на початку Сонячної системи. «Нашим головним висновком було те, що в минулому за орбітою Сатурна було щонайменше 3600 об’єктів, подібних до Церери. З такою кількістю об’єктів наша модель показала, що один з них міг бути перевезений та захоплений у поясі астероїдів на орбіті. дуже схожий на поточну орбіту Церери", - сказав Рібейро де Соуза.

Подякували

2 :gordon2903, SWN

[SIDEROCRATOR]

Опубліковано звіт про дослідження Всесвіту телескопом ім. Хаббла за 30 р.
https://www.nasa.gov/feature/goddard/2022/hubble-reaches-new-milestone-in-mystery-of-universes-expansion-rate

 NASA випустили величезний звіт, який астрономи назвали magnum opus Хаббла. Аналіз 30 років роботи космічного телескопа дає найточніше на сьогодні уявлення про те, як швидко розширюється всесвіт.
     Для нового дослідження команда вчених зібрала та проаналізувала найповніший каталог цих об’єктів, щоб якомога точніше виміряти постійну Хаббла. Для цього вони вивчили 42 галактики, які мали й Цефеїди, і наднові типу Ia у своєму складі, зняті Хабблом за останні 30 років.

[SIDEROCRATOR]

Вчені пояснюють, чому Уран і Нептун різного кольору
https://phys.org/news/2022-05-scientists-uranus-neptune.html

Тепер астрономи можуть зрозуміти, чому схожі планети Уран і Нептун мають різні кольори. Використовуючи спостереження космічного телескопа Хаббл, інфрачервоного телескопа NASA і телескопа Gemini North, дослідники розробили єдину модель атмосфери, яка відповідає спостереженням обох планет. Модель показує, що надлишок туману на Урані накопичується в застійній, млявій атмосфері планети і робить її світлішою, ніж Нептун. Модель також показує наявність другого, більш глибокого шару, який у разі затемнення може пояснити темні плями в цих атмосферах, наприклад знамениту Велику темну пляму (GDS), яку спостерігав «Вояджер-2» у 1989 році.

Нові дослідження показують, що шар концентрованого туману, який існує на обох планетах, товщі на Урані, ніж подібний шар на Нептуні, і «відбілює» зовнішній вигляд Урана більше, ніж Нептуна. Якби в атмосферах Нептуна та Урана не було туману, обидва виглядали б майже однаково блакитними.

Цей висновок випливає з моделі, яку міжнародна команда під керівництвом Патріка Ірвіна, професора фізики планет в Оксфордському університеті, розробила для опису аерозольних шарів в атмосферах Нептуна та Урана. Попередні дослідження верхніх атмосфер цих планет були зосереджені на появі атмосфери лише на певних довжинах хвиль. Однак ця нова модель, що складається з кількох шарів атмосфери, відповідає спостереженням обох планет у широкому діапазоні довжин хвиль одночасно. Нова модель також включає частинки туману в більш глибоких шарах, які раніше вважалося, що містять лише хмари льоду метану та сірководню.

Модель також допомагає пояснити темні плями, які час від часу спостерігаються на Нептуні і спорадично на Урані. Хоча астрономи вже знали про наявність темних плям в атмосферах обох планет, вони не знали, який шар аерозолю викликає ці темні плями або чому аерозолі в цих шарах менш відбивають. Дослідження команди проливає світло на ці питання, показуючи, що затемнення частинок у найглибшому шарі їхньої моделі призведе до появи темних плям , дуже схожих на ті, що спостерігаються на Нептуні, а іноді й на Урані.

Подякували

2 :ds40a, gordon2903

[SIDEROCRATOR]

Рогозін запропонував вкрасти німецький телескоп
https://universemagazine.com/rogozin-zaproponuvav-vkrasty-nimeczkyj-teleskop/
Глава «Роскосмосу» Дмитро Рогозін заявив, що дав вказівку «відновити роботу» німецького телескопа eROSITA, який знаходиться на борту космічної обсерваторії «Спектр-РГ». Це робиться як усупереч волі власників інструмента, так і думки російських учених.

eROSITA був сконструйований Інститутом позаземної фізики Товариства Макса Планка. Телескоп призначався для вивчення неба в м’якому рентгенівському діапазоні (від 0,2 до 10 кеВ). Місія інструмента була розрахована на сім років. У її ході eROSITA мав вісім разів просканувати небо. Основна наукова мета телескопа полягала в тому, щоб визначити характеристики загадкової темної енергії через структуру та історію розвитку Всесвіту, що відстежується за скупченнями галактик.
До кінця 2021 року eROSITA виконав чотири сканування неба. Під час виконання завдань, телескоп засік понад мільйон квазарів та двадцять тисяч масивних скупчень галактик, які знаходяться на космологічних відстанях. Також на його карту потрапили понад триста тисяч зір нашої Галактики з гарячими коронами, як у Сонця, але в сотні та тисячі разів яскравішими в рентгенівських променях. Також йому вдалося засікти найпотужніший із відомих квазарів з рекордним червоним зміщенням.

У 2022 році eROSITA розпочав п’яте сканування неба. Проте інструмент так і не довів його до кінця. Після початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну німецькі вчені на знак протесту та небажання співпрацювати з країною-агресором відключили телескоп.
Але не секрет, що російській владі начхати на будь-які міжнародні домовленості та правові норми. 4 червня глава «Роскосмосу» Дмитро Рогозін заявив, що наказав знову включити eROSITA, мотивувавши це науковими міркуваннями.
Оскільки eROSITA належить німецькій стороні, яка не давала дозволу на відновлення його роботи, з юридичного погляду, цей крок рівносильний крадіжці. Російські вчені, які беруть участь у проєкті, чудово це розуміють — як і те, яку величезну шкоду такий крок завдасть залишкам репутації росії в науковому світі. Але оскільки за умов цензури вони не можуть прямо заявити свій протест, їм доводиться використовувати максимально обтічні формулювання. Так, керівник проєкту академік Рашид Сюняєв заявив, що поновлення роботи eROSITA можливе лише за погодженням з німецькою стороною, а неузгоджені дії можуть призвести до поломки приладу. Також він додав: «Потрібно пояснити, провести переговори, щоб обидві сторони розуміли, що й у далекому майбутньому — років через 10-20-30 — на наші супутники можна буде знову ставити іноземні прилади екстракласу та дії з ними будуть щонайменше , узгоджені».

Але, судячи з наступних заяв рогозіна, російська влада збирається проігнорувати думку власних учених та включити eROSITA. А в цьому випадку російській науці з великою часткою ймовірності доведеться надовго забути про надії в найближчому майбутньому знову почати розміщувати іноземні прилади на своїх супутниках.

[SIDEROCRATOR]

ESA схвалило будівництво кометного перехоплювача
https://www.esa.int/Science_Exploration/Space_Science/Comet_Interceptor_approved_for_construction
https://phys.org/news/2022-06-comet-interceptor.html
Європейське космічне агентство (ESA) офіційно схвалило будівництво космічного апарата Comet Interceptor. Проєкт буде реалізований спільно з Японським аерокосмічним агентством (JAXA).
Проєкт Comet Interceptor був запропонований у 2018 році та обраний ESA для розгляду у 2019 році. Він належить до т.з. місій класу F (від слова Fast). Це означає, що від початку реалізації проєкту до старту мине близько восьми років, а маса космічного апарата складе менше ніж 1000 кг.

Головним завданням Comet Interceptor стане вивчення комет. Безумовно, у минулому космічні агенції різних країн уже запускали зонди до хвостатих гостей. Але тоді йшлося про добре відомі комети, які неодноразово навідувалися до Сонця і вже втратили більшу частину запасу летких речовин.

Метою ж Comet Interceptor стане комета, яка вперше зближується із Сонцем. Вчені сподіваються, що вивчення її речовини дозволить пролити світло на те, як сформувалася наша Сонячна система. Інша, куди більш цікава (але й набагато менш ймовірна) потенційна можливість — візит до міжзоряної комети, який фактично дасть змогу зазирнути в іншу зоряну систему та порівняти її з нашою.

Основна проблема такої місії полягає в тому, що терміни між виявленням нової комети та завершенням її візиту до Сонця вимірюються місяцями, тоді як на будівництво космічного апарата потрібні роки. Вихід: створення зонда, який буде виведений на «паркувальну позицію», де він у повній готовності чекатиме на візит хвостатої гості. Саме це завдання і покладене на Comet Interceptor.

Comet Interceptor буде виведений в точку Лагранжа L2 системи Сонце — Земля на відстані 1,5 млн км від Землі. Після виявлення відповідної комети він буде направлений до неї пролітною траєкторією.

За кілька тижнів до зустрічі з кометою від Comet Interceptor відокремляться два зонда, які несуть власний набір наукових інструментів. Передбачається, що вони поспостерігають комету з різних ракурсів та створять її тривимірний профіль, зібравши максимум інформації про поведінку та взаємодію з навколишнім середовищем. ESA візьме на себе будівництво основного космічного апарата та одного із зондів, JAXA — будівництво іншого зонда.

Кометний перехоплювач відправиться у космос як попутне навантаження разом з телескопом Ariel. Наразі його запуск запланований на 2029 рік.

[SIDEROCRATOR]

В Індії запрацював найбільший телескоп із рідким дзеркалом
https://www.universetoday.com/156246/the-worlds-largest-liquid-mirror-telescope-comes-online/

Нещодавно було введено в експлуатацію інструмент International Liquid Mirror Telescope (ILMT), який працює на піку Девастхал — горі заввишки 2450 м, розташованій у центральній частині Гімалаїв. На відміну від звичайних телескопів, ILMT використовує для уловлювання космічного світла 4-метрове покрите шаром ртуті дзеркало, що швидко обертається. Інструмент призначений для спостереження за небом та виявлення таких об’єктів, як наднові зірки, гравітаційні лінзи, космічне сміття, астероїди й інші перехідні та змінні явища.

Хоча це може звучати як щось із наукової фантастики, основи цієї технології досить прості. Технологія зводиться до трьох компонентів, включаючи тарілку, що містить відбиваючу рідину (наприклад, ртуть), обертову секцію, над якою розташоване рідке дзеркало (LM), і систему приводу. При включенні LM використовує той факт, що обертальна сила змушує дзеркало набувати параболічної форми, що ідеально підходить для фокусування світла. У той же час рідка ртуть захищена надзвичайно тонким шаром лавсану оптичної якості, який запобігає утворенню малих хвиль (через вітер або обертання).

Рідка ртуть є недорогою альтернативою скляним дзеркалам, які дуже важкі та дорогі у виробництві. Відбите світло проходить через складний багатолінзовий оптичний коректор, а широкоформатна електронна камера у фокусі записує зображення.

Обертаючись кожні вісім секунд, дзеркало плаває на плівці стисненого повітря товщиною близько 10 мікрон. Для порівняння, товщина людського волосся становить приблизно 70 мікрон. Повітряні підшипники настільки чутливі, що навіть частинки диму можуть пошкодити їх. Друга повітряна подушка запобігає переміщенню ротора вбік. Обертання Землі змушує зображення дрейфувати по камері, але цей рух компенсується електронним способом.

«У камері є коректорна лінза, яка була спеціально розроблена для усунення кривизни зіркового сліду. Зірки ходять по колу навколо північного небесного полюса, навколо Полярної зірки. Якщо ви берете часову експозицію, зірки йдуть не по прямих лініях, а по дугах або по колу. Але цей коректор призначений для того, щоб виправити це, щоб видалити кривизну, щоб вирівняти зоряні сліди, надаючи нам чіткі зображення».

[SIDEROCRATOR]

Скасовано місію до астероїда Апофіс
https://spacenews.com/south-korea-cancels-apophis-probe/
Південна Корея вирішила не продовжувати місію до Апофіса
Тим часом NASA продовжить місію OSIRIS-REx після того, як апарат у вересні 2023 року скине на Землю зібрані зразки астероїда Бенну. Далі OSIRIS-Rex зустрінеться з Апофісом у 2029 році, незабаром після того, як астероїд пройде повз Землю на відстані 32000 км. Космічний апарат 18 місяців буде вивчати Апофіс, наближаючись достатньо близько, щоб за допомогою своїх двигунів розчистити поверхню та оголити породи, які скриваються під верхнім шаром пилу та ґрунту.

[SIDEROCRATOR]

Кінець епохи, Вояджерам загрожує втрата заряду і вимкнення
https://www.scientificamerican.com/article/record-breaking-voyager-spacecraft-begin-to-power-down/
Час роботи космічних апаратів «Вояджер-1» та «Вояджер-2» поступово закінчується. З моменту запуску 1977 року «Вояджер-1» опинився далі, ніж будь-який інший штучний космічний апарат в історії людства. Хоча зонди все ще отримують і надсилають сигнали, NASA заявляє, що у них скоро вичерпається енергія і вони не зможуть «спілкуватися» з Землею.

Очікується, що до 2025 року батареї зондів повністю розрядяться. Щоб хоч якось зберегти енергію та продовжити термін їхньої служби, NASA вимикає бортові системи комічних апаратів. Наразі у «Вояджера-2» залишилося п’ять інструментів, а у «Вояджера-1» — чотири. Всі вони живляться від ядерної батареї, яка перетворює тепло від радіоактивного розпаду плутонію в електрику. Але зі зменшенням вихідної потужності за 44 роки NASA була змушена перевести їх у режим економії. Два роки тому інженери вже вимкнули нагрівач детектора космічного проміння, який відіграв вирішальну роль у визначенні проходження геліопаузи.
Останніми двома приладами «Вояджера», які вимкнуть назавжди, ймовірно, будуть магнітометр і плазмовий науковий прилад. Вони утримуються у корпусі космічного корабля, де нагріваються за рахунок тепла, що виробляється електронікою.
Скільки ще можуть витримати «Вояджери»? За словами планетолога Лабораторії реактивного руху NASA Лінди Спілкер, усе залежить від потужності — якщо все піде дуже добре, можливо, місія буде продовжена до 2030-х років. Однак це найоптимістичніші прогнози. Ймовірніше, що зонди будуть вимкнені раніше, приблизно в середині цього десятиліття.
Навіть після того, як «Вояджери» будуть повністю вимкнені, подорожі продовжаться. Через 16 700 років «Вояджер-1» пройде повз нашу найближчу сусідню зорю Проксиму Центавра, а ще через 3 600 років — повз неї пролетить «Вояджер-2». Потім вони продовжать обертатися навколо Галактики протягом мільярдів років.

Подякували

3 :AlexCherny, Серый, OlegAstroLviv

[SIDEROCRATOR]

Астероїд Апофіс знову перекваліфікували в "потенційно небезпечний"
https://www.space.com/asteroid-apophis-rediscovered-planetary-defense-exercise

Нещодавно вчені перевіряли систему запобігання зіткненням із небезпечними астероїдами. У проєкті брало участь понад 100 вчених із 18 країн.
Після повторного сканування Апофіс наново набув статусу «потенційно небезпечного».
пофіс уже викликав переполох, коли був уперше виявлений 2004 року. Тоді його орбіта не була відома досить добре. Тому був підрахований високий ризик зіткнення із Землею у 2029 чи 2036 роках. Тепер астрономам доручили зробити повторний аналіз, щоб довести здатність системи попередження швидко ідентифікувати, а потім оцінити небезпеку, пов’язану з будь-яким об’єктом.

 Апофіс був виявлений спочатку за допомогою Catalina Sky Survey в Аризоні, а потім зафіксований системою раннього оповіщення про зіткнення з астероїдом (ATLAS), що має обсерваторію в Чилі, Гаваях та Південній Африці. Можливо, найважливіші вимірювання були зроблені космічним апаратом NEOWISE, який використав свій тепловий зір для точного вимірювання розміру та форми Апофіса. Він ідентифікував його як «подовжений об’єкт діаметром від 270 до 410 метрів».
На основі вимірів NEOWISE вчені з Дослідницького центру Еймса NASA в Каліфорнії отримали більш точну оцінку енергії, яка буде вивільнена, якщо Апофіс впаде на Землю. Вони підрахували, що удар нестиме приблизно 8,5×1019 джоулів енергії, що еквівалентно 20 мільйонам кілотон тротилу. Збитки, завдані Апофісом, будуть руйнівними, але тільки в регіональному масштабі — він недостатньо масивний, щоб викликати глобальне вимирання людства.

У 2020 році Міжнародний астрономічний союз оголосив, що ризик зіткнення Апофіса із Землею мінімальний. Однак даних було ще недостатньо, щоб підтвердити це на 100%.

«Попри те, що ми знали, що Апофіс не зіткнеться із Землею у 2029 році, в орбіті об’єкта були великі невизначеності, які теоретично допускали зіткнення», — каже Давиде Фарноккіа, інженер-навігатор Лабораторії реактивного руху NASA.

Фарноккіа очолив проєкт з розрахунку орбіти Апофіса за допомогою Goldstone Solar System Radar у Каліфорнії 2021 року. Цей наземний радар дозволив отримати зображення Апофіса, а також виміряв його швидкість та відстань, що дозволило точніше розрахувати орбіту астероїда. Цієї інформації виявилося достатньо, щоб виключити зіткнення у 2029 році або принаймні на наступні 100 років.

[SIDEROCRATOR]

8000 кілометрів на секунду: знайдена зірка з найкоротшим періодом обертання навколо чорної діри
https://phys.org/news/2022-07-kilometers-star-shortest-orbital-period.html

Дослідники з Кельнського університету та Університету Масарика в Брно (Чехія) виявили найшвидшу зірку, яка обертається навколо чорної діри за рекордний час. Зірка S4716 обертається навколо Стрільця A*, чорної діри в центрі нашого Чумацького Шляху, за чотири роки та досягає швидкості близько 8000 кілометрів на секунду. S4716 наближається до чорної діри на 100 астрономічних одиниць
Поруч із чорною дірою в центрі нашої галактики знаходиться щільне скупчення зірок . У цьому скупченні, яке називається S-скупченням, розташовано понад сто зірок, що відрізняються за яскравістю та масою. S-зірки рухаються особливо швидко.
За допомогою постійного вдосконалення методів аналізу разом із спостереженнями, що охоплюють майже двадцять років, вчені тепер, без сумніву, ідентифікували зірку, яка обертається навколо центральної надмасивної чорної діри всього за чотири роки. Загалом за зіркою спостерігали п’ять телескопів, чотири з цих п’яти були об’єднані в один великий телескоп , щоб забезпечити ще точніші та детальніші спостереження.

Крім того, відкриття проливає нове світло на походження та еволюцію орбіти швидкорухомих зірок у серці Чумацького Шляху. «Короткоперіодична, компактна орбіта S4716 досить загадкова», — сказав Міхаель Заячек, астрофізик з Університету Масарика в Брно, який брав участь у дослідженні. «Зірки не можуть утворюватися так легко поблизу чорної діри. S4716 повинен був рухатися всередину, наприклад, наближаючись до інших зірок і об’єктів у S-скупченні, що призвело до значного скорочення його орбіти ».

Подякували

2 :Chepurny, ds40a

[SIDEROCRATOR]

James Webb виявив найвіддаленішу галактику у Всесвіті
https://phys.org/news/2022-07-webb-telescope-distant-galaxy.html

Лише через тиждень після того, як перші зображення були показані світові, космічний телескоп Джеймса Вебба зміг виявити галактику, яка існувала 13,5 мільярдів років тому, заявив у середу вчений, який проаналізував дані.
Відома як GLASS-z13, галактика датується 300 мільйонами років після Великого вибуху, приблизно на 100 мільйонів років раніше, ніж будь-що ідентифіковане раніше,
Хоча GLASS-z13 існував у найдавнішу епоху Всесвіту, його точний вік залишається невідомим, оскільки він міг утворитися будь-коли протягом перших 300 мільйонів років.

GLASS-z13 було помічено в так званих « дострокових » даних з головного інфрачервоного пристрою орбітальної обсерваторії під назвою NIRcam, але це відкриття не було виявлено в першому наборі зображень, опублікованому NASA минулого тижня.

При переводі з інфрачервоного у видимий спектр галактика виглядає як червона пляма з білим у центрі, як частина ширшого зображення віддаленого космосу, яке називається «глибоким полем».
Вважається, що маса стародавньої галактики GLASS-z13 перевищує один мільярд сонць. Попри таку велику масу, вона насправді менша за розміром, ніж Чумацький Шлях, який ми називаємо своїм домом. Ширина його становить близько 100 тисяч світлових років, тоді як ширина галактики GLASS-z13 — лише кілька тисяч світлових років.

Вчені, які помітили стародавню галактику, виявили поруч іще одну — GLASS z-11. Вона мала такий самий вік, як і попередня рекордсменка. Їхні розміри дуже невеликі: GLASS-z13 має приблизно 1600 світлових років у діаметрі, а GLASS z-11 — 2300 світлових років.

Однією з великих обіцянок Вебба є його здатність знаходити найдавніші галактики, які утворилися після Великого вибуху 13,8 мільярдів років тому.
Оскільки вони дуже віддалені від Землі, до того моменту, коли їхнє світло досягає нас, воно розтягується внаслідок розширення Всесвіту та зміщується в інфрачервону область світлового спектру, який Вебб може виявляти з безпрецедентною чіткістю.

[SIDEROCRATOR]

Астрономи використали стародавні записи для вивчення зірок
https://phys.org/news/2022-07-ancient-stars.html

Більшість наших знань про ці зірки отримано з сучасних спостережень. Однак сучасні методи дистанційного зондування не є досконалими, і дуже важливо мати кілька надлишкових методологій для розрахунку фаз еволюції зірок. Тому історичні дані можуть допомогти підтвердити або обмежити прогнози сучасної астрофізики.

Вчені дослідили записи, датовані Середньовіччям і Античною епохою, аби зрозуміти, як еволюціонували зорі в останні кілька тисяч років. Вони перевірили припущення, що Бетельгейзе й Антарес, можливо, відносно нещодавно стали червоними надгігантами.
Сучасні астрофізики зацікавилися спостереженнями, зробленими багато сторіч тому. Вони вивчили записи, зроблені у стародавніх Римі та Китаї, а також середньовічній Європі, Візантії та Близькому Сході. Їх дуже цікавили відомості про кілька великих зір — таких, як Бетельгейзе й Антарес.

Зараз ці світила перебувають на стадії червоного надгіганта. Це остання фаза їхнього існування перед тим, як вони спалахнуть як наднові. Тривати вона може тисячі років, хоча, наприклад, коливання блиску Бетельгейзе можуть свідчити, що вона наближається до фіналу. Однак учені припустили, що свого нинішнього вигляду ці зорі набули зовсім недавно.

Зазвичай еволюція навіть масивних зір відбувається занадто повільно, щоб люди могли її побачити. Однак на діаграмі Герцшпрунга-Рассела між головною послідовністю та червоними надгігантами існує область, відома як «проміжок Герцшпрунга». Нам практично невідомі зорі, показники спектра та світності яких потрапляють у цю область.

Ключовим маркером переходу через щілину Герцшпрунга є зміна кольору в бік червонуватого кінця спектра. Таким чином, історичні описи Бетельгейзе чи Антареса, що позначають щось інше, крім червоного, натякають на недавній перехід.

Ви можете відкинути історичні тексти як потенційно оманливі або неточні — крім того, розпливчастий опис зірки як «червонуватої» не дуже корисний з наукової точки зору за сучасними стандартами. Але справжня цінність історичних документів виникає коли стародавні автори порівнюють різні астрономічні об’єкти: наприклад, Бетельгейзе з Сатурном або Антарес з Марсом. Такі твердження дають нам набагато більш вимірний, хоча все ще приблизний набір даних для роботи, тому що ми можемо робити ті самі порівняння в сучасному небі за допомогою сучасного обладнання.

Саме такі дані вдалося знайти дослідникам на чолі з Ральфом Нойхойзером (AIU Jena). Копаючись у різноманітних історичних записах, вони знайшли кілька ранніх описів яскравих надгігантів, таких як Бетельгейзе та Антарес. Одним із ключових джерел для Бетельгейзе була «De Astronomica», римський текст, який приписують Гаю Юлію Гігіну (64 р. до н. е. – 17 р. н. е.), хранителю Палатинської бібліотеки за часів правління Августа Цезаря. «De Astronomica» стверджує, у дослівному перекладі, що «Сонячна зірка… тіло велике [тобто яскраве], а колір/забарвлення вогненний/палаючий; схоже на ту зірку, яка знаходиться в правому плечі Оріона [тобто Бетельгейзе]… Багато хто говорив, що ця зірка є [зіркою] Сатурна».

Крім того, традицію називати Сатурн «сонячною зіркою», як це робить Гігін, можна простежити ще в ранніх вавилонських текстах і, можливо, виникла вона тому, що рух Сатурна в небі є найстійкішим з усіх планет, і його Синодичний період (його видиме переміщення по небу) близько відповідає тривалості сонячного року. Гігін описує колір Бетельгейзе як колір Сатурна, який чітко не є червоним (Марс був би очевидним порівнянням для червоної зірки). Це свідчить про те, що майже дві тисячі років тому Бетельгейзе, можливо, ще не вступив у свою нинішню життєву стадію червоного надгіганта.

Друге римське джерело - Альмагест, перераховує найяскравіші червоні зірки на небі, включно з Антаресом, але Бетельгейзе явно відсутня в списку.

Тим часом Сіма Цянь (145–87 рр. до н. е.), «старший архівіст» західнокитайської династії Хань, написав трактат про небесні тіла під назвою Тяньгуань шу. У цьому рукописі Сима Цянь описує Бетельгейзе жовтим, а Антарес червоним. Цей підтверджуючий звіт із зовсім іншої культури підсилює аргументи щодо зміни кольору Бетельгейзе протягом останніх 2000 років.

Приблизно через 1000 років Ібн Кутайба (828–889 рр. н. е.), ісламський учений халіфату Аббасидів, описав Бетегейзе як червонуватий, як і астроном Тихо Браге (1546–1601 рр. н. е.) ще кілька століть пізніше. Усна традиція корінних жителів Гаваїв також описує Бетельгейзе як червоне. Ці три приклади чітко відрізняють цю зірку від її більш давніх аналогів і більше відповідають сучасним спостереженням.

Протягом історії, якщо вірити цим звітам, Антарес, здається, залишався постійно яскраво-червоним, а Бетельгейзе змінила жовтий колір на червоний.

Поєднання історії з астрономією може дати цінну інформацію про недавню (астрономічно кажучи) еволюцію нічного неба, але це не досконала наука, і її потрібно робити обережно. Однією з проблем цієї методології є складність точного датування стародавніх текстів. Більшість стародавніх рукописів збереглися не в оригіналі, а як копії, переписувані протягом століть у монастирях, бібліотеках і скрипторіях. Таким чином, точні дати можуть бути невизначеними, і твори можуть бути віднесені до авторів неправильно. Існує ймовірність, наприклад, що «De Astronomica» помилково приписується Гігіну, і насправді це документ 2-го століття, а не 1-го, тому що він, здається, запозичив частину своєї структури з Альмагеста 2-го століття. Хороша новина полягає в тому, що в астрономічних масштабах століття чи два не особливо важлива.

Друга річ, яка може збентежити сучасних дослідників, стосується культурних впливів, які формують мову стародавніх авторів. Tianguan Shu, наприклад, об’єднує зіркові кольори в п’ять категорій: червоний, синій, жовтий, чорний і білий. Ці кольори насправді не відповідають візуальним описам («чорні» зірки не мають буквального сенсу, хоча це може означати «тьмяні» або «темні»). Натомість ці п’ять кольорів походять із китайської філософії Усінь, у якій кольори узгоджуються з п’ятьма елементами (Земля, Дерево, Метал, Вогонь і Вода), які підкреслюють циклічні зміни в природі, політиці та фізіології людини. Колірні групи Wuxing не є надійними маркерами відтінків об’єктивного спостереження. Тим не менш, вони представляють різні категорії, які можна використовувати для порівняння, наприклад, червоні зірки чітко відрізняються від синіх.

Сучасні оцінки свідчать про те, що Бетельгейзе перебувала у фазі червоного надгіганта свого життєвого циклу принаймні кілька тисяч років і, можливо, протягом 140 000 років (за найкращими оцінками, це приблизно 40 000 років). Історичні дані свідчать про те, що правда може лежати в недавньому кінці цього діапазону. Хоча це не переконливий доказ, історичний запис також не слід легковажно відкидати.

Зрештою, сучасні астрономічні знання, якщо перефразувати Ісаака Ньютона, «стоять на плечах гігантів:» наше теперішнє розуміння можливе лише завдяки розумінням, зробленим поколіннями до нас. Наші предки, мабуть, ще мають чого нас навчити, мабуть, із записів та усних історій, які вони залишили.

Подякували

3 :SP, Chepurny, BAD

[SIDEROCRATOR]

Gaia визначила хімічний склад 60 тисяч астероїдів
https://www.space.com/gaia-asteroid-catalog-small-bodies

Команда космічного телескопа Gaia опублікувала новий каталог астероїдів у Сонячній системі. Він містить інформацію про їхні орбіти з урахуванням обертання навколо власної осі та спектроскопічні дані.

Зокрема в останньому опублікованому наборі даних міститься інформація про спектри 60 тис. астероїдів. Досі вчені мали такі дані тільки для кількох тисяч малих небесних тіл Сонячної системи. Але і це ще не межа. Вчені сподіваються, що завдяки Gaia ця цифра може зрости ще у 10 разів.

Збирання спектроскопічних даних про таку кількість астероїдів допоможе визначити їхній хімічний склад. А маючи статистику про хімічний склад тіл Сонячної системи, можна створити значно точніші та повніші теорії її походження та еволюції.

Але основне завдання, для якого створений телескоп Gaia, — це астрометрія. Коли він бачить, як якесь джерело випромінювання з’являється на його знімках і потім дуже швидко зникає — це означає близьке проходження астероїда.

На основі точного положення космічного каменя відносно зір та його яскравості можна визначити його координати. А на основі кількох даних про позиціонування можна розрахувати орбіту об’єкта. А далі під’єднуються каталоги раніше відкритих астероїдів, які дозволяють визначити, був він відомий раніше, чи ні.

При цьому команда Gaia використовує удосконалений метод астрометрії. Він дозволяє враховувати навіть той факт, що під час свого руху орбітою астероїди можуть обертатися навколо власної осі, яка проходить не через їхню геометричну середину. Центр мас може бути зсунутий, і телескоп це бачить. Саме так, наприклад, уточнили характеристики астероїда Лютеція, який до того досліджував космічний апарат Rosetta.