Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
27 Листопада 2024, 08:56:24

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[Chepurny]

Розміщуючи новини в даній темі, дотримуйтесь наступних рекомендацій:

1. Публікуйте новини, які ви вважаєте цікавими та актуальними для любителів астрономії.
2. Посилання на джерела новин – обов’язкове (якщо є можливість, вказуйте також оригінальні першоджерела новин). При цитуванні надавайте посилання на текст, звідки взята цитата.
3. Уникайте задовгого «копі-пасту». Проте, дозволяється «копі-паст» (повний або частковий) з іншого надійного ресурсу, якщо розміщений там текст являється вашим власним твором або перекладом.
4. Уникайте створення постів, що мають лише посилання на джерело, хоча б дуже стислий переказ суті новини своїми словами – обов’язковий.
5. Уникайте новин з «жовтої преси» та з сайтів загальних новин. Користуйтесь спеціалізованими ресурсами, які ви вважаєте надійними.
6. Уникайте невичитаних автоматизованих перекладів.

[AlexCherny]

https://universemagazine.com/mizhzoryanyj-obyekt-mig-vrizatysya-u-zemlyu-u-2014-roczi/

Метеорит з іншої зоряної системи

Вчений із Гарвардського університету стверджує, що метеорит, який 2014 року упав у море поблизу Нової Гвінеї міг прилетіти до нас з іншої зоряної системи. Про це свідчать дані американського розвідувального супутника.

Подякували

2 :Chepurny, SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

https://universemagazine.com/mizhzoryanyj-obyekt-mig-vrizatysya-u-zemlyu-u-2014-roczi/

Метеорит з іншої зоряної системи

Вчений із Гарвардського університету стверджує, що метеорит, який 2014 року упав у море поблизу Нової Гвінеї міг прилетіти до нас з іншої зоряної системи. Про це свідчать дані американського розвідувального супутника.

першоджерело новини теж цікаве
https://www.sciencealert.com/scientists-want-to-scour-the-ocean-floor-for-a-crashed-interstellar-meteor

[SIDEROCRATOR]

Бетельгейзе відновлює яскравість після періоду затемнення
https://phys.org/news/2022-08-hubble-supergiant-betelgeuse-slowly-recovering.html

Як ми памятаємо на початку 2019 року масивне світило зазнало загадкового затемнення, яке було видно навіть астрономам-любителям. Цей феномен деякі вчені пояснювали тим, що зоря почала переходити у наступну фазу наднової та скоро вибухне, а ми станемо свідками цієї події. Проте червоний надгігант тепер, схоже, відновлює свою яскравість після загадкового затемнення.
Детальна послідовність подій, зібрана на основі спостережень, свідчить про те, що зоря зазнала гігантського поверхневого викиду маси (SME), який вирвав великий шматок видимої поверхні Бетельгейзе. Подія була настільки величезною, що викинула в 400 млрд разів більше маси, ніж типовий корональний викид маси на Сонці. Вчені вважають, що внаслідок поверхневого викиду маси утворилася колосальна хмара пилу, яка спричинила затемнення. Наразі зоря «одужує», але все ще відчуває наслідки катастрофічної події.
Згідно зі спостереженнями, фотосфера зорі — найнижча частина атмосфери світила та видимий для нас шар — перебудовується. Вибух Бетельгейзе, ймовірно, був спричинений конвективним шлейфом діаметром понад 1,6 млн км, який виривався з глибини зорі. Шлейф міг порушити конвекційні комірки, які спричиняли регулярну пульсацію. Попри те, що 400-денний період зміни яскравості Бетельгейзе зник, можливо, це тимчасово. Астрономи спостерігали ці регулярні коливання яскравості протягом 200 років.

Незважаючи на ажіотаж, який викликала Бетельгейзе в 2019 році, ця подія не вважається доказом того, що зоря найближчим часом стане надновою. Однак якщо це трапиться, загибель Бетельгейзе буде видно з Землі навіть удень.

Подякували

3 :rgb, gordon2903, UKBB

[angelsky]

Судя по всему открыт новый метеорный поток (радиант в Водолее/Козероге)
https://www.meteornews.net/2022/08/17/ongoing-outburst-from-a-new-radiant-in-aquarius/
https://www.meteornews.net/2022/08/18/new-radiant-on-aquarius-capricorn-border-by-the-sonotaco-network/
Удивительно, на наши (Маяки-Одеса) базисные станции независимо зарегистрировали его
Предполагают связь с кометой  45P.

Подякували

4 :SWN, SIDEROCRATOR, ds40a, gordon2903

[SIDEROCRATOR]

Судя по всему открыт новый метеорный поток (радиант в Водолее/Козероге)
https://www.meteornews.net/2022/08/17/ongoing-outburst-from-a-new-radiant-in-aquarius/
https://www.meteornews.net/2022/08/18/new-radiant-on-aquarius-capricorn-border-by-the-sonotaco-network/
Удивительно, на наши (Маяки-Одеса) базисные станции независимо зарегистрировали его
Предполагают связь с кометой  45P.

А чого саме з 45Р? Є якісь маркери. що на це вказують?

[angelsky]

А чого саме з 45Р? Є якісь маркери. що на це вказують?

Звичайно. схожість орбіт наприклад.

[SIDEROCRATOR]

У зразках з астероїда Рюгу знайшли речовини, старші за Сонячну систему
https://www.space.com/asteroid-ryugu-dust-older-than-solar-system

У зразках речовини астероїда Рюгу, доправлених на Землю апаратом «Хаябуса-2», виявили зерна карбіду силіцію, що старші за Сонячну систему. Інші мінерали в його складі свідчать, що сформувався він вдалині від Сонця.
Виявлений у зразках з Рюгу карбід силіцію переважно належить до добре відомих різновидів. Але невелика його частина належить до рідкісного виду, який зазвичай легко руйнується на астероїдах. Вочевидь, щось вберегло його від небажаних хімічних реакцій.

Але найбільшою сенсацією став радіоізотопний аналіз цих зерен. Він показав, що карбіди силіцію у них старші за Сонячну систему. Це звучить сенсаційно, але несподіванкою для науковців не стало. У тих самих вуглистих хондритах вони неодноразово знаходили зерна, вік яких більший, ніж у Сонця.

Це свідчить, що астероїд Рюгу утворився значно далі від Сонця, ніж він перебуває зараз. Вчені сподіваються, що наступні дослідження зразків допоможуть більше дізнатися про еволюцію Сонячної системи.

Подякували

1 :UKBB

[alex_veles]

Він показав, що карбіди силіцію у них старші за Сонячну систему.

Цікаво як міряли, бо ні у вуглецю ні у кремнію немає ізотопів з великим періодом напіврозпаду (10^8 -10^9 років).

[SIDEROCRATOR]

Він показав, що карбіди силіцію у них старші за Сонячну систему.

Цікаво як міряли, бо ні у вуглецю ні у кремнію немає ізотопів з великим періодом напіврозпаду (10^8 -10^9 років).

Отут є трохи інфи
https://www.nature.com/articles/s41550-022-01745-5?utm_medium=affiliate&utm_source=commission_junction&utm_campaign=CONR_PF018_ECOM_GL_PHSS_ALWYS_DEEPLINK&utm_content=textlink&utm_term=PID100052171&CJEVENT=67a7b838236111ed807401040a18050d

[SIDEROCRATOR]

Знайдено найстарішу планетарну туманність
https://phys.org/news/2022-08-discovery-oldest-visible-planetary-nebula.html

За оцінками вчених, маса самої туманності становить 0,32 сонячних, у той час як маса її материнської зорі перевищувала масу Сонця у 2,8 раза. Засновані на швидкості розширення розрахунки показали, що вона утворилася 78 тисяч років тому, що є рекордом для таких об’єктів. Знахідка порушує питання про максимально можливий термін життя планетарних туманностей. Астрономи припускають, що такі об’єкти зберігаються довше, перебуваючи всередині зоряних скупчень, ніж поза ними.

Знайдена астрономами планетарна туманність отримала позначення IPHASX J055226.2+32372. Вона входить до складу розсіяного зоряного скупчення M37 і характеризується дуже низькою поверхневою яскравістю. Діаметр туманності становить близько 5,2 світлових років, відстань до неї оцінюється у 3260 світлових років. У її центрі знаходиться гарячий білий карлик із дефіцитом водню.

Подякували

2 :rgb, UKBB

[SIDEROCRATOR]

Перше світло найбільшого сонячного телескопа
https://nso.edu/press-release/u-s-national-science-foundation-celebrates-the-inauguration-of-its-daniel-k-inouye-solar-telescope/
Розташований на Гаваях сонячний телескоп DKIST, найбільший наземний з подібних, отримав перше фото хромосфери нашого світила. Це одна з зовнішніх оболонок зорі, яка відрізняється своєю активністю. На зображення потрапила область у понад 82 тисячі кілометрів в ширину, а кожна гранула складає до 1 600 кілометрів у ширину.
Перше зображення поверхні сонця отримане на телескопі

Подякували

1 :UKBB

[rgb]

Пишуть, що це Н-beta лiнiя. Цiкаво

Подякували

1 :UKBB

[SIDEROCRATOR]

Cтворена найбільша у світі цифрова камера для астрономії
3200мегапікселів
https://lsst.slac.stanford.edu/


Дослідники з лабораторії SLAC після семи років майже завершили створення камери Legacy Survey of Space and Time (LSST). Це найбільша у світі цифрова фотокамера, яка коли-небудь будувалась для астрономії. Розміри та вага фотокамери вражають: вона важить три тони, а завбільшки з невеликий автомобіль. Такі розміри їй необхідні, щоб вмістити 1,57-метрову лінзу та цифровий сенсор роздільною здатністю 3200 мегапікселів. Варто зазначити, що цей об’єктив уже увійшов у Книгу рекордів Гіннеса. Навіть більше, на борту камери є пристрій для її охолодження до температури -100°C для зменшення викривлень.
Ширококутна оптична камера з великою апертурою здатна ловити світло від ультрафіолетового до ближнього інфрачервоного діапазону та складається зі 189 датчиків із зарядовим зв’язком (CCD). SLAC пояснює, що фокальна площина шириною 64 см відповідає за поле зору в 3,5 градуса, що означає, що камера здатна захопити у понад 40 разів більшу площу повного місяця на небі.
Велетенська камера згодом буде розміщена на телескопі Simonyi Survey Telescope обсерваторії Vera C. Rubin у Чилі. Місія LSST полягатиме у спостереженні за нічним небом протягом десятиліття з метою надання великої кількості даних для вирішення найбільших таємниць Всесвіту, включаючи природу темної енергії та темної матерії. Під час роботи 3,2-гігапіксельний детектор щодня збиратиме по 15 терабайтів даних для дослідження 37 млрд зір і галактик.

Подякували

2 :Chepurny, UKBB

[SIDEROCRATOR]

Відкрито понад 30 тисяч навколоземних астероїдів
https://www.esa.int/Space_Safety/Planetary_Defence/30_000_near-Earth_asteroids_discovered_and_rising

Наземні обсерваторії, які безперервно займаються пошуком близьких до Землі астероїдів, повідомили про подоланий рубіж у 30 тисяч. Як на своєму сайті повідомляє Європейське космічне агентство, наразі по траєкторії, що веде до зближення з Землею, у Сонячній системі обертається 30 039 астероїдів. Майже півтори тисячі з них належать до потенційно небезпечних.
В даний час навколоземні астероїди складають приблизно третину з приблизно одного мільйона астероїдів, виявлених на даний момент у Сонячній системі. Більшість з них літає в поясі астероїдів між Юпітером і Марсом.

Подякували

3 :SWN, gordon2903, UKBB

[SIDEROCRATOR]

Віднайдено фрагменти зоряного каталогу Гіппарха
https://journals.sagepub.com/doi/10.1177/00218286221128289
https://www.sciencealert.com/oldest-map-of-the-night-sky-appears-hidden-within-medieval-codex
У кількох фоліантах 6 століття, знайдених у Синайському монастирі, за допомогою мультиспектрального аналізу відшукали фрагменти зоряного каталогу Гіппарха, який вважався втраченим. Це найдавніша спроба зафіксувати координати небесних тіл, яка, як виявилося, була успішною: зібрані у ній підрахунки із точністю до градуса збігаються із реальними координатами зірок у той час. Частину розшифрованих у давньому тексті координат таких сузір'їв, як Північна Корона чи Велика Ведмедиця.

Найдавнішою уцілілою спробою астрономів описати нічне небо вважався твір «Альмагест», у якому Клавдієм Птолемеєм у другому столітті було викладено координати понад тисячі зірок. Однак в історичних джерелах згадується, що вперше скласти зоряний каталог вдалося Гіппарху

У 2012 році учень провідного вченого-біблеїста Пітера Вільямса помітив щось цікаве за літерами християнського сирійського рукопису, який він аналізував у Кембриджському університеті.

Студент, Джеймі Клер, випадково натрапив на відомий уривок грецькою мовою, який часто приписували Ератосфену ; астроному і головному бібліотекарю Олександрійської бібліотеки (одне з найпрестижніших місць навчання в стародавньому світі).
У 2017 році мультиспектральне зображення документа виявило дев'ять сторінок, що містять натяки на переписаний текст. Сама по собі це не була незвичайна знахідка – пергамент був цінним товаром у минулі століття, тому вчені нерідко зішкрібали старі написи для повторного використання.

Рукопис надійшов з грецького християнського монастиря Святої Катерини на Синайському півострові в Єгипті. Частина його належить Музею Біблії у Вашингтоні, де на 146 сторінках знаходиться Codex Climaci Rescriptus — манускрипт, що містить зібрання сирійських текстів. Однак він є палімпсестом, тобто пергаментом, на якому вже був якийсь текст раніше, але його стерли та написали поверх новий, щоб зекономити пергамент. І вивчаючи ці сторінки з використанням сучасної мультиспектральної візуалізації, дослідники помітили уривки грецькою мовою, що нагадували астрономічні вимірювання.

Після кількох етапів візуалізації Електронна бібліотека ранніх рукописів і проект Lazarus зібрали найновіші мультиспектральні дані в липні 2017 року та надали оброблені зображення, які зробили вирішальний внесок у дешифрування. Вони використовували спектральну систему MegaVision, яка мала цифрову задню частину E7 50 МП, 120-міліметровий макрооб’єктив, який є апохроматичним на всіх захоплених довжинах хвиль, і мультиспектральний світловий аркуш для пропускання зображень. Вони зробили 42 знімки кожної сторінки: 16 знімків зафіксували відбиття світла, випромінюваного при довжині довжини 365 нм, 420 нм, 450 нм, 470 нм, 505 нм, 530 нм, 560 нм, 590 нм, 615 нм, 630 нм, 655 нм, 700 нм, 735 нм, 780 нм, 870 нм і 940 нм; 4 кадри, що фіксують пропускання через пергамент світла, випромінюваного при 500 нм, 580 нм, 735 нм і 940 нм; і 22 кадри, що фіксують флуоресценцію, викликану світлом, що випромінюється при 365 нм, 385 нм, 400 нм і 450 нм (на перших трьох довжинах хвилі використовувалися шість різних фільтрів, тобто синій, зелений, помаранчевий, червоний, УФ-пропуск і УФ-блок; на 450 нм використовувалися ті самі, крім УФ-пропуску та УФ-блоку). З невеликої кількості фоліантів для експериментальних цілей було взято додаткові смуги.

Уривок, що зберігся, і який вдалося розшифрувати, займає близько сторінки. У ньому вказані довжина і ширина в градусах сузір'їв Північної Корони, Великої і Малої Ведмедиці та Дракона, викладені в екваторіальних координатах. Термін «довжина» виражає розширення сузір'я зі сходу на захід, тоді як «ширина» позначає протяжність сузір'я з півночі на південь. Автори дослідження вирішили охарактеризувати наведені дані, враховуючи явище прецесії земної вісі.
Знайдений фрагмент

Фрагмент після мультиспектрального сканування

прихований текст

Уривок який зберігся:
Ὁ στέφανος ἐν τῷ βορείῳ ἡμισφαιρίῳ κείμενος κατὰ μῆκος μὲν ἐπέχει μ̊ θ̅ καὶ δ̅ ́ ἀπὸ τῆς α̅ μ̊ τοῦ σκορπίου ἕως ι̅ <καὶ> δ̅ ́ μ̊ τοῦ αὐτοῦ ζῳδίου. Κατὰ πλάτος δ᾽ ἐπέχει μ̊ ς̅ C καὶ δ̅ ́ ἀπὸ μ̅θ̅ μ̊ ἀπὸ τοῦ βορείου πόλου ἕως μ̊ ν̅ε̅ C καὶ δ̅ ́.
Προηγεῖται μὲν γὰρ ἐν αὐτῷ ὁ ἐχόμενος τοῦ λαμπροῦ ὡς πρὸς δύσιν ἐπέχων τοῦ σκορπίου τῆς α̅ μ̊ τὸ ἥμισυ. Ἔσχατος δὲ πρὸς ἀνατολὰς κεῖται ὁ δ′ ἐχόμενος ἐπ᾽ ἀνατολὰς τοῦ λαμπροῦ ἀστέρος [. . .] τοῦ βορείου πόλου μ̊ μ̅θ̅· νοτιώτατος δὲ ὁ γ′ ἀπὸ τοῦ λαμπροῦ πρὸς ἀνατολὰς ἀριθμούμενος ὃς ἀπέχει τοῦ πόλου μ̊ ν̅ε̅ C καὶ δ̅ ́.

Corona Borealis, що лежить у північній півкулі, в довжину охоплює 9°¼ від першого градуса Скорпіона до 10°¼8 у тому ж знаку зодіаку (тобто в Скорпіоні). У ширину вона охоплює 6°¾ від 49° від півночі. Полюс до 55°¾.
У ньому лідирує (тобто першою сходить) зірка (β CrB) на захід від яскравої (α CrB), перебуваючи на 0,5° Скорпіона. Четверта9 зірка (ι CrB) на схід від яскравої (α CrB) є останньою (тобто сходить) [. . .]10 49° від Північного полюса. Найпівденніший (δ CrB) — третій, рахуючи від яскравого (α CrB) на схід, який знаходиться на 55°¾ від Північного полюса».

І з'ясувалося, що астроном, який наніс ці координати, мав спостерігати за нічним небом приблизно у 129 році до нашої ери — у час, коли працював Гіппарх. Причому координати на давньому творі були нанесені з точністю до одного градуса, що говорить про те, що Гіппарх не лише був точнішим за свого наступника Птолемея, але і останній навряд просто використав дані Гіппарха у своїх роботах.

Подякували

6 :rgb, Edward, SWN, Pyroman, gordon2903, UKBB

[SIDEROCRATOR]

Знайдено найбільший потенційно небезпечний астероїд за останні 8 років
https://noirlab.edu/public/news/noirlab2226/

Міжнародна група за допомогою камери темної енергії (DECam), встановленої на 4-метровому телескопі Віктора М. Бланко в  обсерваторії Сьерро-Тололо в Чилі, за програмою NOIRLab NSF , виявила три нові навколоземні астероїди (NEA) з сімейства Атіри у внутрішній частині Сонячної системи, поміж орбіт Землі та Венери.
Астероїди сімейства Атіри є справжнім «міцним горішком» для астрономів. Річ у тім, що їхні орбіти повністю лежать усередині орбіти нашої планети. Це означає, що на земному небі вони ніколи не відходять від Сонця на значний кут і тому постійно губляться у променях світила. Спостереження астероїдів сімейства Атіри можливі лише в сутінках, протягом десяти хвилин, незадовго до світанку або відразу після заходу Сонця. Якщо додати до цього невеликі розміри астероїдів, стає зрозуміло, чому на сьогодні дослідникам вдалося знайти лише кілька десятків таких об’єктів.

Однак, скориставшись короткими, але сприятливими умовами спостереження під час сутінків, астрономи виявили невловиме трио NEA. Одним з них є астероїд 2022 AP7 шириною 1,5 кілометра, який має орбіту, яка колись може стати на шляху Землі. Інші астероїди, 2021 LJ4 і 2021 PH27, мають орбіти, які делекі від орбіти Землі. Також особливий інтерес для астрономів і астрофізиків викликає те, що 2021 PH27 є найближчим відомим астероїдом до Сонця. Таким чином, він має найбільший ефект загальної теорії відносності серед будь-якого об’єкта в нашій Сонячній системі, і під час обертання його поверхня стає достатньо гарячою, щоб розплавити свинець.

Крім виявлення астероїдів, які  можуть становити загрозу для Землі, це дослідження є важливим кроком до розуміння розподілу малих тіл у нашій Сонячній системі. Найлегше виявити астероїди, які знаходяться далі від Сонця, ніж Земля. Через це ці більш віддалені астероїди мають тенденцію домінувати в сучасних теоретичних моделях популяції астероїдів.

Виявлення цих об’єктів також дозволяє астрономам зрозуміти, як астероїди рухаюцця внутрішньою Сонячною системою та як гравітаційна взаємодія та тепло Сонця можуть сприяти їх фрагментації.

Подякували

2 :gordon2903, UKBB

[Chepurny]

Цікава новина з'явилась у британських астрономів - знайдена найближча до Сонця (480 парсек) чорна діра. Нижче - абстракт статті; може хтось має час та натхнення перекласти на українську? 

Kareem El-Badry et al. A Sun-like star orbiting a black hole

https://academic.oup.com/mnras/advance-article-abstract/doi/10.1093/mnras/stac3140/6794289?login=false

Abstract
We report discovery of a bright, nearby (⁠G=13.8;d=480pc⁠) Sun-like star orbiting a dark object. We identified the system as a black hole candidate via its astrometric orbital solution from the Gaia mission. Radial velocities validated and refined the Gaia solution, and spectroscopy ruled out significant light contributions from another star. Joint modeling of radial velocities and astrometry constrains the companion mass to M2 = 9.62 ± 0.18 M⊙. The spectroscopic orbit alone sets a minimum companion mass of M2 > 5 M⊙; if the companion were a 5 M⊙ star, it would be 500 times more luminous than the entire system. These constraints are insensitive to the mass of the luminous star, which appears as a slowly-rotating G dwarf (⁠Teff=5850K⁠, log g = 4.5, M = 0.93 M⊙), with near-solar metallicity (⁠[Fe/H]=−0.2⁠) and an unremarkable abundance pattern. We find no plausible astrophysical scenario that can explain the orbit and does not involve a black hole. The orbital period, Porb = 185.6 days, is longer than that of any known stellar-mass black hole binary. The system’s modest eccentricity (e = 0.45), high metallicity, and thin-disk Galactic orbit suggest that it was born in the Milky Way disk with at most a weak natal kick. How the system formed is uncertain. Common envelope evolution can only produce the system’s wide orbit under extreme and likely unphysical assumptions. Formation models involving triples or dynamical assembly in an open cluster may be more promising. This is the nearest known black hole by a factor of 3, and its discovery suggests the existence of a sizable population of dormant black holes in binaries. Future Gaia releases will likely facilitate the discovery of dozens more.

[MadAstronomer]

Нижче - абстракт статті; може хтось має час та натхнення перекласти на українську? 

На швидку руку переклав абстракт цієї цікавої статті

Ми доповідаємо про виявлення яскравої та близької (⁠G=13.8;d=480pc⁠) сонячно-подібної зорі що обертається навколо темного обєкту. Ця система була визначена як кандидат у чорні діри через астрометричні та орбітальні дані, надані місією Gaia. Радіальні швидкості підтвердили дані космічної обсерваторії Gaia, а спектроскопія спростувала можливе випромінювання у системі, що надходить від іншої зорі. Сумісне моделювання радіальних швидкостей та астрометрії визначає масу компаньйона як M2 = 9.62 ± 0.18 M⊙. Орбіта темного обєкту, що була визначена спектроскопією говорить про те, що мінімальна маса другого компоненту системи є M2 > 5 M⊙, але якщо вторинний компонент системи був зорею з такою масою, загальна яскравість перевищила би спостережну у 500 разів. Ці обмеження не торкаються маси яскравої зорі, що виявилася повільно-обертаючимося карликом спектрального класу G (⁠Teff=5850K⁠, log g = 4.5, M = 0.93 M⊙) з металічністю, близькою до сонячної ⁠[Fe/H]=−0.2⁠. Ми не знайшли іншого пояснення феноменів, що були згадані окрім як включення чорної діри як компаньйона. Орбітальний період системи у 185.6 днів довший за будь-який орбітальний період у бінарних системах з присутністю чорних дір сонячної маси, що досі спостерігалися. Малий ексцентриситет системи (e = 0,45), висока металічність і орбіта що пролягає у галактичному диску дозволяють припустити, що система народилася в диску Чумацького Шляху. Як саме така система народилася поки що невідомо. Так звана "Еволюція загальної оболонки" може створити широку орбіту системи, що спостерігалася лише за екстремальних і ймовірно нефізичних умов. Моделі формування, що включають три компоненти або еволюцію у розсіяному скупченні можуть бути більш перспективними. Це найближча з відомих чорних дір, і її відкриття свідчить про існування значної популяції чорних дір у інших подвійних системах. Майбутні каталоги Gaia, ймовірно, сприятимуть відкриттю ще великої кількості таких систем.

Подякували

1 :Chepurny

[SIDEROCRATOR]

За Чумацьким Шляхом знайшли гігантську структуру
https://phys.org/news/2022-11-huge-extragalactic-milky.html

Вчені змогли зазирнути в область простору, закриту від нас Чумацьким Шляхом. Вони знайшли там 58 раніше невідомих галактик, які формують гігантську структуру.
Команда дослідників Національного університету Сан-Хуана, Федерального університету Ріу-Гранді-ду-Сул та Університету Андреса Белло вирішила виправити цю ситуацію в межах проєкту VVV.

У ньому вчені спостерігали небо не у видимому, а у ближньому інфрачервоному діапазоні хвиль. Випромінювання на цих частотах значно краще проходить крізь газопилові хмари, тож вчені отримали хоча б часткову можливість побачити, що ховається за Чумацьким Шляхом.

Дослідження здійснювалося за допомогою кількох найсучасніших астрономічних інструментів, які розташовані у різних місцях Південної півкулі. У розпорядженні вчених також були найповніші каталоги галактичних та позагалактичних об’єктів. За їхньою допомогою вдалося ідентифікувати кілька десятків об’єктів у зоні уникання, які досі лишалися невідомими.

Далі дослідники дізналися, чи є ці об’єкти галактичними чи перебувають далеко за межами Чумацького Шляху. Для цього вони перевірили, чи не зміщені лінії елементів у їхніх спектрах у червоний бік. Це називається червоним зсувом, і за ним, відповідно до закону Габла, можна визначити відстань до об’єкта.

У 58 нововідкритих об’єктів червоний зсув виявився приблизно рівним 0,22. Це свідчить, що вони є галактиками, які перебувають на відстані 2 млрд світлових років. Те, що відстані до них більш-менш однакові, свідчить, що насправді це єдина гігантська структура.

Такі колосальні об’єднання галактик називають скупченнями. Вони є звичайним явищем у Всесвіті. Але можливість побачити ту його частину, що досі не була нанесена на жодні карти, дійсно розширює наші уявлення про нього.

Подякували

2 :rgb, UKBB

[SIDEROCRATOR]

Команда астрономів на чолі з Ольгою Захожай з ГАО НАН України та Астрономічного інституту Макса Планка .знайшли наймолодшу суперпланету типу Юпітера, для якої вони виміряли масу та розмір
http://www.mpia.de/news/science/2022-18-hd114082b

Команда астрономів на чолі з Ольгою Захожай з ГАО НАН України та Астрономічного інституту Макса Планка виявила гігантську екзопланету навколо сонцеподібної зірки HD 114082. Маючи вік лише 15 мільйонів років, цей супер-Юпітер є наймолодшою ​​екзопланетою такого роду, яку вдалося найти астрономам та визначити  його радіус і масу. Хоча його розмір відповідає діаметру Юпітера, маса HD 114082 b у вісім разів перевищує значення Юпітера. Поєднання цих величин важко узгодити з загальноприйнятими моделями формування планет. Можливе вирішення цієї загадки може вимагати оновлення моделей формування, щоб врахувати незвичайно велике тверде планетарне ядро.

Порівняно з прийнятими на даний момент моделями, HD 114082 b приблизно в два-три рази більш щільна для молодого газового гіганта, якому всього 15 мільйонів років», — каже Ольга Захожай, головний автор дослідження. Отримана середня щільність цієї газової планети вдвічі більша, ніж у Землі, що справді дивно. Зрештою, Земля — кам’яниста планета із залізо-нікелевим ядром, а не з водню та гелію — найлегших елементів у Всесвіті, з яких майже повністю складається Юпітер.

« HD 114082 b на даний момент є наймолодшим відомим газовим гігантом із встановленою масою та радіусом», — зазначає Захожай. У результаті це обіцяє навчити астрономів чомусь новому про формування газових гігантів загалом.

« Ми вважаємо, що гігантські планети можуть формуватися двома можливими способами», — говорить Ральф Лаунхардт, співавтор з MPIA. « Обидва відбуваються всередині протопланетного диска газу та пилу, розподіленого навколо молодої центральної зірки. Перший процес, відомий як «нарощення ядра», передбачає на першому етапі накопичення твердого ядра кам’янистого матеріалу. Коли він досягає критичної маси, його гравітаційна сила притягує навколишній газ, що призводить до акреції водню та гелію в процесі розвитку, щоб утворити гігантську планету. Другий режим, названий «нестабільністю диска», включає гравітаційно нестабільні пакети щільного газу, які руйнуються безпосередньо, перетворюючись на гігантську планету без скелястого ядра.

Залежно від припущень, зроблених для цих двох сценаріїв, газ повинен охолоджуватися з різною швидкістю, визначаючи температуру молодих газових планет-гігантів. Отже, нові планети можуть зазнати «холодного старту» або «гарячого старту», ​​що призведе до помітних відмінностей, які потенційно можуть розрізнити ці моделі, особливо в молодому віці.

Зараз астрономи віддають перевагу сценарію акреції ядра з гарячим стартом для планет-гігантів, таких як HD  114082 b . Оскільки гарячий газ займає більший об’єм, ніж холодний, слід виміряти помітні відмінності в розмірах спостережуваних планет. Цей контраст у розмірах більш виражений для молодих планет. Однак воно стає менш вираженим протягом перших сотень мільйонів років охолодження після формування.

За номіналом HD 114082 b не відповідає очікуванням астрономів. Його поєднання маси і розміру несумісне з картинкою гарячого старту. Натомість, здається, він краще відповідає сценарію холодного запуску. Цікаво, що інші, трохи старші кандидати, цитовані в інших дослідженнях, демонструють таку ж поведінку. « Занадто рано відмовлятися від поняття гарячого старту», ​​— пояснює Ральф Лаунхардт. « Все, що ми можемо сказати, це те, що ми все ще не дуже добре розуміємо формування планет-гігантів. Зрозуміло, що в порівнянні з поточними моделями HD 114082 b занадто малий для своєї маси. Або він має надзвичайно велике тверде ядро, або моделі неправильні та недооцінюють швидкість, з якою ці газові гіганти можуть охолоджуватися – або і те, і інше.

Відкриття HD 114082 b стало результатом великої спостережної програми під назвою RVSPY (Дослідження радіальних швидкостей планет навколо молодих зірок). Наразі він включає 775 годин спостережень за допомогою 2,2-метрового телескопа ESO/MPG, керованого MPIA, на майданчику Європейської південної обсерваторії (ESO) Ла Сілла в Чилі, розподілених на 4,5 роки. RVSPY є хорошим прикладом високоефективних астрономічних досліджень, які проводяться на телескопах із постійним доступом протягом тривалого періоду. Такі дослідження навряд чи були б можливими з новітніми телескопами, оскільки час спостереження на проект сильно обмежений через високий попит.

RVSPY має на меті виявити наявність (гарячих, теплих і холодних) планет-гігантів навколо молодих зірок. Для цього астрономи отримують часові ряди спектрів 111 молодих зірок, що означає поділ зоряного світла на базові колірні компоненти, подібні до того, що ми бачимо у веселці. Крихітні періодичні зсуви в зоряних спектрах можуть вказувати на перекидання спостережуваної зірки, спричинене гравітаційним тяжінням планети, що обертається. В принципі, активність зірок, наприклад пульсації або спалахи, може скомпрометувати вимірювання, особливо у молодих зірок, таких як HD 114082. Однак якість даних RVSPY достатньо хороша, щоб поза всяким сумнівом виявити сигнал від коливаючої зірки. Команда також включила старіші архівні дані з інших телескопів.

У той час як астрономи застосовують так званий метод радіальної швидкості (RV), щоб визначити масу планети та тривалість одного оберту навколо її центральної зірки, орбітальний період, вони повинні покладатися на іншу техніку, щоб визначити її розмір. Припустимо, що орбіта планети орієнтована на нас таким чином, що випадково перетинає центральну зірку. Астрономи називають таку подію «транзитом». Коли це відбувається, періодичне незначне зменшення отриманого світла під час транзиту може бути безпосередньо переведено в радіус планети та допомагає уточнити її орбітальний період.

« Ми вже підозрювали майже крайову конфігурацію планетарної орбіти через кільце пилу навколо HD 114082, виявлене кілька років тому», — каже Ольга Захожай. « Тим не менш, нам пощастило знайти в даних TESS спостереження з прекрасною кривою транзитного світла, яка покращила наш аналіз. ” TESS (Transiting Exoplanet Survey Satellite) — це космічний зонд NASA, який шукає екзопланети навколо зірок, відносно близьких до Землі.

Об’єднавши ці вимірювання, Захожай та її колеги виявили, що HD 114082 b обертається навколо своєї схожої на Сонце батьківської зірки протягом 110 днів на відстані приблизно 0,5 астрономічних одиниць. Однією астрономічною одиницею є середня відстань між Сонцем і Землею. Таким чином, вона нагадує орбіту Меркурія навколо нашого сонця.

Потрібні кращі моделі
HD 114082 b є однією з трьох молодих планет-гігантів віком до 30 мільйонів років з відомими масами та розмірами. І всі вони, мабуть, несумісні з найпоширенішими моделями гарячого старту. Хоча астрономи розглядають низьку статистику з трьома з трьох, здається малоймовірним, що всі ці планети є викидами. « Хоча для підтвердження цієї тенденції потрібно більше таких планет, ми вважаємо, що теоретики повинні почати переоцінку своїх розрахунків», — зазначає Захожай. « Це захоплююче, як результати наших спостережень повертаються до теорії формування планет. Вони допомагають покращити наші знання про те, як ростуть ці гігантські планети, і підказують нам, де є прогалини в нашому розумінні.

Подякували

1 :UKBB