Тема: Новини астрономії, астрофізики, космології (Прочитано 78845 раз)

Chepurny · « : 13 Квітня 2018, 15:43:12 »

Розміщуючи новини в даній темі, дотримуйтесь наступних рекомендацій:

1. Публікуйте новини, які ви вважаєте цікавими та актуальними для любителів астрономії.
2. Посилання на джерела новин – обов’язкове (якщо є можливість, вказуйте також оригінальні першоджерела новин). При цитуванні надавайте посилання на текст, звідки взята цитата.
3. Уникайте задовгого «копі-пасту». Проте, дозволяється «копі-паст» (повний або частковий) з іншого надійного ресурсу, якщо розміщений там текст являється вашим власним твором або перекладом.
4. Уникайте створення постів, що мають лише посилання на джерело, хоча б дуже стислий переказ суті новини своїми словами – обов’язковий.
5. Уникайте новин з «жовтої преси» та з сайтів загальних новин. Користуйтесь спеціалізованими ресурсами, які ви вважаєте надійними.
6. Уникайте невичитаних автоматизованих перекладів.

SIDEROCRATOR

Дослідники виявили два нових мінерали в метеориті, що впав у Сомалі
https://www.ualberta.ca/folio/2022/11/new-minerals-discovered-in-massive-meteorite-may-reveal-clues-to-asteroid-formation.html
Команда дослідників виявила принаймні два нових мінерали, які ніколи раніше не зустрічалися на Землі, у 15-тонному метеориті, знайденому в Сомалі — дев’ятому за величиною метеориті, коли-небудь знайденому.

Приблизно за 15 кілометрів від сомалійського міста Ель-Алі, де місцеві випасають верблюдів, поверх ґрунту у вапняковій долині посеред чагарнику, знаходився камінь, який пастухи використовували для точіння ножів, адже він здавався залізним. Валун був відомий під назвою «нічне падіння» (Nightfall), що 5-7 поколінь згадувалася у місцевому фольклорі. У 2019 році камінь визнали метеоритом, дали йому назву за місцем знахідки «Ель Алі» (El Ali), а також внесли його у дев'ятку найбільших метеоритів, коли-небудь знайдених на Землі — його вага складає 15,2 тонни.

Він має червоно-коричневу зовнішню поверхню з численними западинами, а його розміри оцінили приблизно 205 × 128 × 100 сантиметрів. Деякі зразки з нього потрапили і до науково-дослідних інститутів, які дозволили віднести «Ель Алі» до одного з 79 відомих наразі залізних метеоритів групи IAB, які подібні до примітивних ахондритів та складаються з метеоритного заліза (камаситу і теніту), а також силікатних включень.

Два знайдених мінерали походять з одного 70-грамового шматка, який був відправлений до Університету Альберти для класифікації, і, схоже, вже є потенційний третій мінерал, який розглядається, якби дослідникам вдалося отримати більше зразків масивного метеорита, є шанс, що їх можна буде знайти ще більше.

Два нещодавно відкриті мінерали були названі елаліїтом і елькінстантонітом. Перший отримав свою назву від самого метеорита, названого метеоритом «Ель-Алі», тому що його знайшли поблизу міста Ель-Алі в регіоні Хіраан у Сомалі. Другий мінерал назвали на честь Лінді Елкінс-Тантон, віце-президента міжпланетної ініціативи ASU, професора Школи дослідження Землі та космосу Університету штату Арізона та головного дослідника майбутньої місії NASA Psyche.

У співпраці з дослідниками з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі та Каліфорнійського технологічного інституту класифікувано метеорит Ель-Алі як метеорит «залізного комплексу IAB», один із понад 350 метеоритів у цій конкретній категорії.

Швидка ідентифікація нових мінералів стала можливою, оскільки вони були створені раніше синтетичним шляхом, тому вчені змогли зіставити склад нещодавно відкритих природних мінералів з їхніми аналогами, створеними людиною.

Обидва мінерали складаються із заліза, полонію та кисню. Науковці зазначають, що елаліт та елкінстантоніт можуть вказати на нові геологічні та хімічні процеси в астероїдах, а також посприяти галузі матеріалознавства. Можливо, в метеориті вдалося б знайти й інші невідомі раніше сполуки, якби вченим було доступно більше зразків, пише на своєму сайті університет.

Дослідники продовжують досліджувати мінерали, щоб визначити, що вони можуть розповісти нам про умови в метеориті, коли він утворився.

SIDEROCRATOR

Випущено програму, яка дозволяє змоделювати падіння астероїда на Землю
https://neal.fun/asteroid-launcher/
Професійний розробник Ніл Агарвал презентував свою нову розробку — Asteroid Launcher. Цей жартівливий сайт дозволяє змоделювати влучання астероїда у будь-яку точку на Землі.
Asteroid Launcher дозволяє обрати розмір астероїда, його склад, швидкість падіння та кут, під яким буде завданий удар по поверхні. За замовчуванням використовується залізний астероїд з діаметром 500 м, швидкістю падіння 17 км/с та кутом зіткнення у 45 градусів. На основі вхідних даних відображається чудова анімація зіткнення астероїда, що супроводжується яскравим спалахом, схожим на ядерний вибух, і подальшим утворенням кратера після зіткнення. Збільшуючи карту, можна навіть побачити, де на ній межа кратера.

розмір кратера від удару кілометрового астероїда на місці мazкви.
В меню можна дізнатися детальну інформацію про результати зіткнення метеорита: кількість жертв у момент удару та від ударної хвилі, потужність вибуху у тротиловому еквіваленті, гучність звуку, відстань руйнування будинків, швидкість вітру та кількість жертв від зворотної аеродинамічної хвилі, а також магнітуду супутнього землетрусу. Всі моделі супроводжуються анімаціями пожеж, землетрусів та ударної хвилі.

Для прикладу залізний астероїд діаметром 1 км, ударив по маzкві зі швидкістю 31 км/с під кутом 35 градусів. Під час зіткнення утворилась би вогняна куля діаметром 46 км. Жар від вогняної кулі зміг би спалити все у радіусі 378 км. Потужність такого вибуху склала б 359 гігатонн у тротиловому еквіваленті. Для порівняння, вся ядерна зброя на Землі утворила би вибух силою лише в одну гігатонну.

Наслідки такого зіткнення були б украй жахливими. Гучність вибуху склала б 247 децибелів, швидкість ударної хвилі — 5 км/с. Падіння астероїда викликало б землетрус магнітудою у 8,2 бала, який відчувався б у радіусі 449 км. Після вибуху на місці міста утворився би кратер діаметром 23 км і глибиною 752 м. Від вибуху загинуло б приблизно 8,2 млн варварів.
Попри свою жартівливу задумку, програма і доволі повчальна, бо показує картину астероїдно кометної небезпеки в якісно новому світлі

Егор

SIDEROCRATOR

У Землі виявили ще одного "місяця"
https://www.minorplanetcenter.net/db_search/show_object?object_id=2022+YG
Іноді гравітація Землі також може захоплювати невеликі астероїди, які потім проводять певний період часу, обертаючись навколо нас як свого роду тимчасовий супутник.
Астероїд відкрив 15 грудня 2022 року астроном-любитель Геннадій Борисов в КРАО, який також відомий відкриттям першої відомої міжзоряної комети, яка тепер носить його ім’я.
Астероїд 2022 YG, як його спочатку було занесено в каталог, має діаметр 16-30 метрів. Ранні комп’ютерні моделі його орбіти показують, що повний оберт навколо Землі він здійснював за один рік. Причому це відбувається приблизно з 1961 року. Моделювання показало, що квазі-супутник продовжуватиме обертатись навколо Землі до 2181 року, коли він зможе остаточно звільнитися від гравітації Землі.

Візуалізація орбітальних даних для 2022 YG також показує, що він проходить дивний шлях навколо нашої планети, розтягуючись у витягнутий еліпс в одному напрямку, потім мігруючи назад на більш круглу орбіту та знову простягаючись в іншому напрямку, перш ніж весь цикл повториться. Вчені створили візуалізацію його орбіти, та виклали на YouTube.

ChAS

Європейські ЛА відкрили нову туманність біля М31

Стаття тут https://iopscience.iop.org/article/10.3847/2515-5172/acaf7e

SIDEROCRATOR

В продовження до попереднього поста подам сьоди гугл переклад тієї статті

Упродовж 22 ночей у серпні–жовтні 2022 року в Лотарингії, (Франція), було отримано експозицію M31 з використанням [O iii ] 5007 Å і H α -фільтрів, а також широкосмугових безперервних фільтрів RGB. Для цих спостережень використовувався 106-мм рефрактор і 6248 × 4176 пікселів CMOS-камера, яка забезпечувала 3 fdg48 × 2 fdg32 FOV . Щоб зменшити фонове освітлення, використовували фільтри з вузькою смугою пропускання Hα і [O iii ] (30 Å FWHM).

Початкова серія з 10-хвилинної експозиції M31 була зроблена протягом кількох ночей, що склало 24,6 години в [O iii ] (148 × 600 с), 22,5 години в H α (135 × 600 с), плюс 2,5 години в кожному з фільтрів RGB. (30 × 300 с). Ці зображення несподівано виявили слабке випромінювання [O iii ] приблизно в градусі на південний схід від M31, яке, здавалося, простягалося за край зображення.

Щоб виключити відображення від фільтрів від яскравих зірок, розсіяне світло від самої M31 або артефакти обладнання, було зроблено додаткові зображення тим самим обладнанням, але тепер з центром в іншому положенні неба. Знову було отримано довгу серію експозицій загальною тривалістю 24,2 години в [O iii ] (145 × 600 с), 19,5 години в H α (117 × 600 с), плюс 2 години (24 × 300 с) у фільтрах RGB. Слабка розширена [O iii ] емісійна туманність була знову виявлена поблизу М31.

З кінця вересня по листопад 2022 року було отримано підтверджуючі зображення за допомогою двох різних систем телескопа та камери на місці спостереження в Каліфорнії. Перша серія зображень склала 85,5 години в [O iii ] (513 × 600 с) і 3,3 години в RGB-фільтрах (40 × 300 с) за допомогою 106-мм телескопа та камери 9576 × 6388 пікселів із 5 fdg33 × 3 fdg56 FOV. У другій серії експозицій [O iii ] загальною тривалістю 24,9 години (299 × 300 с) використовувався 135-мм телескоп і 9576 × 6388 пікселів CMOS-камера. Обидва набори зображень підтвердили наявність [O iii] випромінювання того самого розміру та в тому самому місці, що й на попередніх зображеннях.

Також були зроблені додаткові [O iii ] зображення, зроблені в жовтні та листопаді 2022 року за допомогою різних телескопів і камер, розташованих у Лотарингії, Франція, і на півдні Нью-Мексико, США. Ці зображення підтвердили наявність значного слабкого випромінювання [O iii ] поблизу M31.

3. Результати
Наше широкопольне зображення M31 виявило слабку, fdg15 довгу [O iii ] ниткоподібну емісійну дугу 11 приблизно 0 fdg45 завширшки, нахилену під позиційними кутами 45°–55° та з центром ≃1 fdg2 на південний схід від ядра M31 (див. рисунок). 1 ). Ми оцінюємо, що найяскравіші частини дуги мають поверхневу яскравість [O iii ] 5007 Å 4 ± 2 × 10 −18 ерг см −2 с −1 кутова секунда −2 . Реальність цієї туманності підтверджується зображеннями, отриманими за допомогою п’яти різних систем телескопа + камери.

Наскільки нам відомо, про це випромінювання раніше не повідомлялося в літературі. Ми не знаходимо помітного випромінювання H α , що збігається з філаментами [O iii ], що свідчить про співвідношення потоку I([O iii ])/I(H α ) ≥ 5. Ми також не знаходимо очевидного збігу випромінювання в інших мережевих мульти- дослідження зображень за довжиною хвилі: наприклад, рентгенівське (ROSAT), ультрафіолетове (GALEX), інфрачервоне (IRAS/IRIS, Planck), оптичне (DSS, SDSS) і радіо (VLA FIRST, 408 МГц).

Чому цю функцію випромінювання [O iii ] не було виявлено раніше, є очевидним питанням, яке потрібно вирішити. Слаба [O iii ] емісійна туманність, яку ми виявили, практично невидима на зображеннях широкосмугового фільтра. Ми розглянули та відхилили випромінювання [O iii ] як артефакт, спричинений розсіяним світлом, внутрішніми відбиттями, обробкою зображень або світінням підсилювача детектора. Відсутність раннього виявлення, очевидно, пояснюється просто комбінацією лінійно-випромінювальної туманності надзвичайно низької поверхневої яскравості та її надзвичайно великого кутового розміру. Багато систем візуалізації не підходять для виявлення такої слабкої та великої лінійно-емісійної туманності.

Наприклад, опитування CFHT MegaCam [O iii ] популяції гало PNe M31 (Bhattacharya et al. 2019 ) охопило розташування дуги, але не повідомило про тривале [O iii ] випромінювання. Ці зображення були зроблені за допомогою відносно широкого фільтра [O iii ] 5007 Å (Δ λ = 102 Å) із малим масштабом пікселів, що не підходить для виявлення слабких, дифузних і протяжних туманностей над фоном і шумом детектора. Показано, що комбінація широкого поля зору, масштабу пікселів ≥2'' і вузьких інтерференційних фільтрів (FWHM ~ 30 Å) є особливо чутливою для виявлення великих туманностей з низькою поверхневою яскравістю (Kimeswenger та ін. 2021 ).

4. Обговорення
Вигнуті ниткоподібні структури, подібні до цієї дуги, спостерігаються в планетарних туманностях, а відсутність ІЧ- та УФ-сигналів може відповідати сценарію планетарної туманності особливо поблизу. Однак моделі CLOUDY (Ferland et al. 2017 ) показують, що високі співвідношення [O iii ]/H α з вмістом субсонячного металу вимагають температури електронів вище 60 000 K, а всі потенційні білі карлики, які можна побачити в цьому регіоні, занадто холодні, щоб створити таку лінію. співвідношення шляхом фотоіонізації. Ниткоподібна туманність, особливо яскрава в [O iii ], також може бути високоширотним галактичним SNR, таким як G65.3+5.7 (Gull та ін. 1977 ). Однак відсутність співпадаючих радіо- або ультрафіолетових випромінювань є проблемою для сценарію SNR.

Вектор власного руху M31, виміряний GAIA, приблизно вказує на дугу випромінювання [O iii ], що свідчить про можливу взаємодію M31 з Чумацьким Шляхом. Але арка здається надто близькою до M31, щоб відповідати цій картині. Швидше за все, він знаходиться в межах гало M31 і пов’язаний із численними зоряними потоками, особливо Гігантським зоряним потоком, східний край якого лежить близько до дуги [O iii ] (McConnachie та ін. 2003 ; Fardal та ін. 2012 ).

Спектр дуги випромінювання [O iii ] запропонував би інформацію про радіальну швидкість, яка могла б встановити зв'язок з M31 та його гало. Подальше спектроскопічне дослідження цієї емісійної дуги триває.

SIDEROCRATOR

Вчені виявили широке розповсюдження двовалентного заліза на поверхні Місяця
https://www.nature.com/articles/s41550-022-01855-0
https://assets.researchsquare.com/files/rs-1691132/v1/cc95ea72-d1d0-420a-be32-f30c1eb78f35.pdf?c=1656452052
До цього на основі результатів аналізів зразків грунту з Аполонів вважалося що Місяць бідний на залізо

Дослідницька група під керівництвом проф. Сюй Іган і Хе Хунпін з Інституту геохімії Гуанчжоу Академії наук Китаю виявили, що високий вміст двовалентного заліза присутній в аглютинатному склі з місячного ґрунту, повернутого китайською місією Chang'e-5. http://www.astroclub.kiev.ua/forum/index.php?topic=40526.msg625205#msg625205

Двухвалентне залізо утворилося в результаті реакції диспропорціонування заряду двовалентного заліза в процесах удару мікрометеороїдів. Це відкриття поставило під сумнів попередні знання про форму, вміст і еволюцію місячного двовалентного заліза.
Щоб оцінити концентрацію заліза в крихітних агглютинатних частинках (~100 мкм), утворених під час ударів мікрометеоритів, дослідники спостерігали за морфологією поверхні частинок за допомогою скануючої електронної мікроскопії .

Вони взяли зразок мікронної фольги за допомогою сфокусованого пучка іонів, а потім дослідили її за допомогою трансмісійної електронної мікроскопії високої роздільної здатності (HRTEM) і спектроскопії втрати енергії електронів (EELS). Результати показали, що велика кількість сфер нанофазного металевого заліза (npFe 0 ) була випадковим чином диспергована в аглютинатному склі з високим вмістом двовалентного заліза.

Вчені оцінили тривимірний розподіл видів заліза з різними валентностями за допомогою технології електронної томографії на основі EELS. «Грунтуючись на кількісних результатах, ми припустили, що тривалентне залізо та ~63% загального npFe 0 утворилися в результаті реакції диспропорціонування заряду під час зіткнень мікрометеороїдів, тоді як решта npFe 0 утворилася під впливом сонячного вітру», — сказав проф. Він.

Дослідники зробили висновок, що нещодавно відкрита реакція диспропорційності заряду триває на Місяці, оскільки мікрометеорити бомбардують поверхню Місяця. «Повторювані зіткнення мікрометеороїдів з поверхнею Місяця свідчать про те, що спричинений ударом вміст двовалентного заліза поступово зростає», — сказав професор Сюй.

«Високий вміст двовалентного заліза , виявлений в агглютинатному склі, однак не означає окислений місяць, оскільки реакція диспропорціонування заряду не вводить до Місяця додатковий кисень і не видаляє з нього будь-які електрони . Тим не менш, еволюція, спричинена ударом валентність заліза може пролити світло на екологічну еволюцію поверхні безповітряних тіл», – додав професор Сюй.

SIDEROCRATOR

Цитата: ChAS від 09 Січня 2023, 23:04:13

Європейські ЛА відкрили нову туманність біля М31

Стаття тут https://iopscience.iop.org/article/10.3847/2515-5172/acaf7e

Показав сьогодні статтю нашим фахівцям з відділу позагалактичної астрономії Гао, то на їхню думку ця хмара іонізованого кисню належить Чумацькому шляху

ds40a

Цитата: SIDEROCRATOR від 10 Січня 2023, 19:32:44

Цитата: ChAS від 09 Січня 2023, 23:04:13
Європейські ЛА відкрили нову туманність біля М31

Стаття тут https://iopscience.iop.org/article/10.3847/2515-5172/acaf7e
Показав сьогодні статтю нашим фахівцям з відділу позагалактичної астрономії Гао, то на їхню думку ця хмара іонізованого кисню належить Чумацькому шляху

А чим ці думки можна підтвердити ?

SP

Цитувати

А чим ці думки можна підтвердити ?

Я гадаю тим, що якщо виявлена структура належить М31, то вона по розмірах як М31!
Скоріш за все - SNR.

SIDEROCRATOR

Цитата: SP від 10 Січня 2023, 23:45:59

Цитувати
А чим ці думки можна підтвердити ?
Я гадаю тим, що якщо виявлена структура належить М31, то вона по розмірах як М31!
Скоріш за все - SNR.

Саме так, просто відбулася накладка, яку автори неправильно інтерпретували

ds40a

Цитата: SP від 10 Січня 2023, 23:45:59

Цитувати
А чим ці думки можна підтвердити ?
Я гадаю тим, що якщо виявлена структура належить М31, то вона по розмірах як М31!
Скоріш за все - SNR.

Це логічне суб'єктивне підтвердження. І воно випливає з наших уявлень про будову всесвіту. А оскільки наши уяви не завжди збігаються з дійсностью то мені цікаво чи є об'єктивний спосіб оцінки відстані ?

mihon4ik

Цитата: SIDEROCRATOR від 11 Січня 2023, 07:49:27

Цитата: SP від 10 Січня 2023, 23:45:59
Цитувати
А чим ці думки можна підтвердити ?
Я гадаю тим, що якщо виявлена структура належить М31, то вона по розмірах як М31!
Скоріш за все - SNR.
Саме так, просто відбулася накладка, яку автори неправильно інтерпретували

У своїй статті автори висловлюють свої припущення і одному з них віддають більшу перевагу, про яку правильність чи неправильність інтерпретації може йти мова? До того ж вони обгрунтовують, чому ті чи інші сценарії утворення цього шлейфу є неспроможними.

angelsky

Астрономи знайшли ще десяток супутників Юпітера

https://skyandtelescope.org/astronomy-news/astronomers-find-a-dozen-more-moons-for-jupiter/

SIDEROCRATOR

James Webb виявив один із найменших астероїдів в головному поясі
https://www.nasa.gov/feature/goddard/2023/webb-detects-extremely-small-main-belt-asteroid
https://www.aanda.org/articles/aa/full_html/2023/02/aa45304-22/aa45304-22.html
Космічний телескоп James Webb (JWST) виявив один із найменших відомих на сьогодні астероїдів Головного поясу. Його діаметр становить від 100 до 200 метрів.

Відкриття було зроблено під час калібрування камери середнього інфрачервоного діапазону MIRI. Щоб перевірити коректність роботи її фільтрів, інженери націлили JWST на відкритий 1998 року астероїд (10920) 1998 BC1.

За словами фахівців місії, спочатку вони вважали тест невдалим через яскравість цілі та зміщення телескопа. Але, попри цю обставину, пізніше вони все ж таки вирішили використовувати зібрані дані для створення та тестування нової методики обмеження орбіти небесного тіла та оцінки його розміру. Для цього інженери поєднали їх з результатами спостережень, виконаних наземними телескопами та обсерваторією Gaia.

Під час подальшого аналізу фахівці місії з’ясували, що до поля зору MIRI також потрапив раніше невідомий астероїд. Його діаметр становить від 100 до 200 метрів, він знаходиться на орбіті з дуже низьким нахилом, яка пролягає у внутрішній частині Головного поясу на відстані понад 100 млн км від орбіти нашої планети.
Нині вчені зайняті уточненням показників орбіти новознайденого об’єкта. Для цього їм потрібно зібрати більше даних про його положення щодо фонових зір.
У будь-якому випадку вже чинний результат означає, що навіть «невдалі» спостереження JWST можуть мати наукову користь. Знайдений астероїд на сьогодні є одним із найменших об’єктів Головного поясу. Знахідка може мати важливе значення для нашого розуміння формування та еволюції Сонячної системи. Сучасні моделі пророкують наявність у Головному поясі астероїдів дуже невеликих розмірів. Але через складнощі у виявленні та спостереженні вони вивчені набагато гірше, ніж їхні великі аналоги.
Мало того, якщо відкриття підтвердиться, то JWST також зможе зробити свій внесок у виявлення нових астероїдів. Фахівці місії підозрюють, що навіть короткі спостереження MIRI, що охоплюють ділянки неба поблизу площини Сонячної системи, завжди включатимуть кілька астероїдів, більшість з яких будуть невідомими об’єктами.

SIDEROCRATOR

Відкрито кільця в транснептунової планети Кваоар
https://phys.org/news/2023-02-solar.html
https://www.nature.com/articles/s41586-022-05629-6
Відкриття, опубліковане в Nature , було зроблено міжнародною командою астрономів за допомогою HiPERCAM — надзвичайно чутливої високошвидкісної камери, розробленої вченими з Університету Шеффілда, яка встановлена на найбільшому в світі оптичному телескопі Gran Telescopio Canarias діаметром 10,4 метра. (GTC) на Ла Пальма.

Кільця занадто малі та слабкі, щоб їх можна було побачити безпосередньо на зображенні. Натомість дослідники зробили своє відкриття, спостерігаючи затемнення КВАоаром зорі. Подія тривала менше хвилини, але їй несподівано передувало і супроводжувалося два провали світла, що вказує на кільцеву систему навколо Кваоара.

Що робить систему кілець навколо Кваоара унікальною, так це те, що вона лежить на відстані більше семи планетарних радіусів — вдвічі далі, ніж раніше вважався максимальним радіусом відповідно до так званої «межі Роша», яка є зовнішньою межею де кільцеві системи можуть вижити. Для порівняння, кільця навколо Сатурна лежать у межах трьох планетарних радіусів. Тому це відкриття змусило переглянути теорії утворення кільця.

WEST

Отак були вiдкритi кiльця у Урана 10 березня 1977 року (подробицi в "Кометному циркулярi", номери 208 i 210).

SIDEROCRATOR

Цитата: WEST від 10 Лютого 2023, 10:30:44

Отак були вiдкритi кiльця у Урана 10 березня 1977 року (подробицi в "Кометному циркулярi", номери 208 i 210).

Цілком вірно

SIDEROCRATOR

Кц 210

SIDEROCRATOR

Астрономи виявили полярні сяйва на галілеєвих супутниках Юпітера
https://phys.org/news/2023-02-aurorae-jupiter-largest-moons.html
https://iopscience.iop.org/article/10.3847/PSJ/ac85b0
https://iopscience.iop.org/article/10.3847/PSJ/acb53c
Команда американських дослідників виявила полярні сяйва на чотирьох найбільших супутниках Юпітера. Вони випромінюють у видимому діапазоні хвиль.
Відкриття було зроблено під час спостережень, виконаних за допомогою спектрометра високої роздільної здатності HIRES обсерваторії Кека, а також спектрографів Великого бінокулярного телескопа та обсерваторії Апач-Пойнт. Дослідники вивчили чотири найбільші юпітеріанські супутники Іо, Європу, Ганімед і Каллісто (їх також називають галілеєві). Спостереження велися в той момент, коли місяці знаходилися в тіні газового гіганта, щоб телескопам не завадило відбите від поверхні сонячне світло.
Астрономам вдалося виявити полярні сяйва на кожному з галілеєвих місяців. Вони спричинені сильним магнітним полем Юпітера. На всіх чотирьох супутниках можна побачити сяйво, викликане випромінюванням молекулярного кисню, як і на нашій Землі. Однак через крайню розрідженість атмосфер, у них червоний колір випромінює в 15 разів яскравіше за звичний нам зелений.
На Європі та Ганімеді кисень випромінює не тільки у видимому, але й в інфрачервоному діапазоні. Це вперше, коли таке спостерігається в атмосфері іншого тіла Сонячної системи. Що стосується Іо, то там існують величезні вулканічні викиди, які досягають сотні кілометрів заввишки. Вони містять хлорид натрію та хлорид калію. Натрій надає полярному сяйву Іо жовто-помаранчеве свічення. Вимірювання також показали, що калій світиться в інфрачервоному діапазоні. Поки що це єдине відоме нам тіло з такою особливістю.

Нові спостереження виявили мінімальну кількість води в атмосферах галілеєвих супутників, що знову порушило питання про наявність у них водяної пари. Також варто відзначити, що оскільки магнітне поле Юпітера нахилено, полярні сяйва на його супутниках змінюють яскравість у міру обертання планети. Крім того, їхні атмосфери можуть реагувати на швидкий перехід від сонячного світла до тіні газового гіганта. Це особливо притаманно Іо. Натрій в його атмосфері стає дуже слабким протягом 15 хвилин після входу в тінь Юпітера, але потім йому потрібно кілька годин відновитися після виходу на сонячне світло.

Новини:

Автор Тема: Новини астрономії, астрофізики, космології (Прочитано 78845 раз)